Гумор і сатира

Зціпило

Іде дівка дорогою.
Дід на неї глипнув
І, неначе по команді,
Зразу груди випнув.

Молоденька і вродлива –
Все в неї на місці.
Тож- бо дід срашенну силу
Відчув в кожній кістці.

Вже і думка десь мигнула
Йти за нею слідом,
Та дружина обізвалась:
“Що з тобою, діду?

Чого стоїш, перехожим
Не даєш дорогу?
І мене болить страшенно –
Став на ліву ногу!”

Спам’ятався дід і сплюнув:
“Тьфу, нечиста сило!”
– Бабо,- каже,- мені чомусь
Поперек зціпило!

Круті

Батько сина запитує:
“Ким ти хочеш стати?”
(Кожний батько в певну пору
Хоче про це знати).

Син на це йому промовив:
“Крутим” буду, тату.
“Круті” тепер наймодніші
І живуть багато.

Мають славу, гроші, дачі
І автомашини.
Харчуються в ресторанах,
Щасливі щоднини”.

Батько мовив: “Не будь “крутим”,
Будеш дома спати,
Бо в крутарів тих дорога
Лиш одна – за грати!”

Не можеш

Настя Гнатові говорить:
“Семенова сваха
Сміялася, що ми бідні
І що  ти  невдаха!

Цілу ніч я вже не спала
І дійшла до того,
Що  ти  справді якийсь такий
Нещасливий в Бога!

Ви з Семеном працюєте
На одній роботі.
Він, як панок, а ти  ходиш
В кирзових чоботях.

Одна у вас спеціальність,
Однака зарплата,
Та він поклав два поверхи,
А в нас стара хата”.

Гнат не довго думав. Каже:
“Дива в тім немає.
А чому Семен багатий –
Кожний в селі знає!

Я виходжу на роботу
Працювати, Насте!
А він ходить дивитися,
Що там має вкрасти”.

Настя на ці слова з криком:
“Знов мене тривожиш?
Люди крадуть на роботі,
А  ти, що? – Не можеш?”

Мітки

Була з дерева та будка,
Де Омелько пиво пив.
Вип’є пляшечку й знадвору
Міточки собі робив.

Намір мав порахувати
Всі риски за цілий рік.
Щоб в середньому дізнатись,
Скільки випив за свій вік?

Та недавно власник будки
Пластиком її обклав –
Всі Омелькові помітки
Всередині заховав.

Лютував Омелько довго,
Що прогаяв марно час.
Мусить тепер від початку
Мітки ставити ще раз.

А щоб риски не облізли
І не змились при дощах,
Він для пластику в кишені
Спеціально носить цвях.

 Як життя

– Ну, як життя?- Семена Гнат
При зустрічі питає.
– Яке життя? – бурчить Семен,-
Життя тепер немає.

– Поглянь навкруг! Ти не сліпий,
Тепер усі ми бідні!
Колись були ми, як сім’я –
Тепер, немов нерідні!

– Та ти не злися,- каже Гнат,-
Поглянь на все критично,
Це ж демократія прийшла
До нас тепер практично.

Тепер багач він чи бідняк –
Права однакі має.
Ніхто нікому не дає,
Але й не відбирає.

Семен зітхнув:“Усе це так !..
І вже нема надії,
Що ще повернуть нам колись
Украдене злодії!”

Модні

Взяв хлопчина штани – джинси,
Підрізав штанини.
Та не трошечки з долини,
А до половини.

Приторочив там, де різав,
Щоб нитки звисали,
Тре брусочком на колінах,
Щоб старими стали.

Мама, як це побачила,
Трохи не зімліла.
Не кричала – зник десь голос,
Лиш прошепотіла:

“ Що ти робиш?..Тобі видно
Їх зовсім не шкода?”
А він каже: “Цитьте, мамо,
Тепер така мода!”

Не кращий

Тато синові говорить:
“Треба дров колоти!
Ти  піди позич сокири
В сусіда навпроти”.

Син пішов і повернувся
Звідти без нічого.
Каже: “Сказав, що обійдетесь
Сьогодні й без мого!”

Батько трохи нахмурився,
Та не видно злості.
Але почав “обмивати”
Сусідові кості.

– Бач, які то є ще люди –
Не дає – хоч має!
А ще кажуть: “Сусід кращим
Від рідні буває!”

Я так і знав – не позичить.
Він скупий, синашу,
Піди тепер до дровітні
І візьмеш там нашу.

Не хотілось її брати,
Щоб не затупити,
Бо прийдеться через нього,
Знов її гострити.

Вирівнює

Каже кумові Олекса:
“Є ще диваки!
Прості, як чинів не мають –
Потім – навпаки.

Подивися на Миколу –
Лиш начальством став,
Впізнавати власних друзів
Зразу перестав.

Голову задер і носом
Пнеться до небес.
Не чекав від нього, куме,
Я таких чудес!”

– Це не дивно,- кум промовив,-
В нього свій секрет.
Звик вклонятися начальству
І скривив хребет.

Тож тепер, коли домігся
Вже й для себе благ,
Видно, вирівняти трохи
Той хребет забаг”.

Дисципліна

Можна сіяти буряк.-
Вже земля прогріта.
Кукурудзу теж пора б,
Щоб росла все літо.

Видно, що озимину
Підсівати треба –
Може, скоро заросить
Теплий дощик з неба!

Став похмурим голова,
На дзвінки чекає.
Жде вказівок, телеграм,
Але їх немає.

Бо, коли вже із “верхів”
“Спустять” директиви,
Буде знати голова
Власні перспективи.

“Битий вовк” цей чоловік,
Знає на відмінно,
Що врожай – це ще ніщо,
Перше – дисципліна.

Не впустив

Дійшов п’яний до дверей.
Ключ в замок втиснув.
І не стало більше сил…
Впав там і заснув.

Жінка вранці із квартири
Вийти не змогла,
Бо не лізе ключ в щілину –
Хоч заплач від зла.

Та почула: за порогом
Хтось сопе, як віл.
Здогадалась, що це може
Бути тільки він.

Бо не вперше в чоловіка
Під дверима сни.
Тож гукає: “Пробудися!
Двері відчини!”

А він в крик, хоча ще й очі
Добре не протер:
“Цілу ніч десь волочилась!
Йди туди й тепер”.

Коло

У Горпинині грядки
Залітають кури.
Не страшні їм ні межа,
Ні паркан, ні мури.

Розгребли увесь часник.
Дзьобають капусту.
Кукурудзу теж клюють,
Хоч мочила в “дусті”.

Вже сусідів і кляла,
І з плачем просила,
Щоби курям, як вона,
Підрубали крила.

А сусіди  мов глухі –
Що їм до Горпини? –
Залітають кури знов
У грядки щоднини.

Видно, що Горпинин плач
Мають за забаву.
Тож надумала: “Сама
Зроблю їм розправу!”

І, як сонечко зайшло,
Взялася до діла –
Сипле того на грядки,
Чим щурів троїла.

Через день в грядках знайшла
Кури свої власні.
(Дірку десь знайшли в плітку
Й здохли там нещасні).

І пролунилось селом
Про чуму на птицю,
Бо Горпина зберегла
В собі таємницю.

Закопала кури в гній
І міркує кволо:
“Не роби нікому зла,
Бо воно, як коло.

Вчиниш його через злість
Ніби так, як треба,
А воно лишенька круть –
І вже коло тебе”.

Де мудріші

Каже Федір до Миколи:
“Стверджую весь час:
За кордоном люди мудрі,
Не такі, як в нас.

В нас, коли вже не потрібні
Плащ чи черевик,
Ми тоте в куток кидаєм,-
Або на смітник.

А вони, оте що зайве,
Там кудись здають.
І відтак, як допомогу
Для бідніших шлють.”

А Микола заперечив:
“Гарно ти сказав,
Але, хто і де мудріший,
Ще не розібрав.

Звідти нам, як допомогу
Все безплатно шлють,
А у нас уже за гроші
Все те продають.

Тож щоб наша ця розмова
Не зайшла у кут,
Розбери, де розумніші
Люди – там чи тут?”

Право вибору

Оженився по любові…
Рік чи два прожив.
Ніби гарно все велося,
Бо й дитя нажив.

А потому, ледве вечір
Затемнить вікно,
Поспішає швидко з дому
Грати в доміно.

Грає інколи годину,
А, буває, й три.
Видно хоче в цих змаганнях
Вибитись в майстри.

А сьогодні не відбулось
Те, що планував, –
Доміно подала жінка
Замість звичних страв.

Він у крик: “Це, що за фокус?
Це тут цирк, чи що?
Виглядає я для, тебе,
Зовсім вже ніщо!”

А вона: “Не цирк це, милий,
Ні! Це доміно!..
Вибирай тепер, коханий,
Я… або воно!”

Важливо

Прийшов до матері Митько
І сів на лаву.
Втішається, немов зробив
Велику справу.

Посидів так хвилин зо п’ять
І до порога.
А мати в плач, бо жаль її
Синочка свого.

– Куди ідеш? Посидь!.. Побудь!..-
Старенька просить.
А він на це: “Побачив  вас –
І цього досить.

Не був у вас уже давно –
Вже тижнів  вісім,
Могли б і чарочку знайти,
Бо я, як гість вам!”

Пішов… Прямісько до кафе…
На свіже пиво,
Бо збути десь свій вільний час
Також важливо.

Виглядає

Розкололась душа
На великі шматки…
Вже кохання нема,
Лиш його черепки.

Вже забули його
І донька, і сини,
І минуле тепер
Ніби мряка, мов сни.

Вже посивів давно
І поганим став зір.
А обличчя тепер –
Різних зморщок узір.

Чи кохав тих жінок
Вже уяви нема?
Бо на серці давно
Не весна, а зима.

Аліменти слав тим,
Хто знайшов через суд,
Бо вважав, що сім’я –
Це великий абсурд.

Виглядав у вікно –
Може, вернеться час
І кохання прийде
До душі ще хоч раз.

І мокріло лице
Від непроханих сліз,
Та не плакав за тих,
Хто без батька десь ріс.

Психолог і вчений

Ходить вуйко по вокзалі…
Чемодани носить…
– Покажіть мені де каса!-
У людей він просить.

Показали…Ще й пораду
Для старого дали:
“Ви б, дідуню, чемодани
Десь в куток поклали!”

Вуйко каже: “Я би радий
Їх туди покласти
І зробив би це відразу,
Та їх мажуть вкрасти”.

– Щось  ви, діду, про сторонніх
Поганої думки!
Певно, самі полюбляли
Брати чужі клунки?

Вуйко мовив сумовито
“Ет!.. Як би ви знали!..
Я не злодій, але в мене
Речі уже крали!”

Звичка

Кожний день старий Данило
Міцно випивав
І в міліції потому
Завше  ночував.

Може, б цього не ставалось,
Та недолік мав –
Коли вип’є, де попало
Безтурботно спав.

На початках за ночівлю
Місто замітав.
А потому безкоштовно,
Ніби вдома, спав.

І сьогодні знов по звичці
Суне на нічліг.
Та черговий не впускає –
Вигнав за поріг.

Ще й кепкує над Данилом:
“Це, відай, не ти!
В нас лишень тоті  ночують,
Хто не може йти!”

Призабули

“Депутат – слуга народу!” –
Дуже гарно це звучить.
“Віддаємо” власний голос,
Навіть серце не щемить.

Та коли “слуга” домігся
Кнопки й крісла там вверху,
Зразу в наступ посилає
Власну силу без страху.

Там оті дебати їхні
Мов ідуть від сатани,
Виглядають, ніби битви
Громадянської війни.

Кожний мужньо захищає
В перепалках “свій” народ
Не зважає на сусідів,
Не боїться перешкод.

Кожний воду повертає,
Щоб крутився “власний млин”
Забувають наші “слуги”,
Що народ у нас один.

Навчив

Після гостин розмовляє
Олекса із Гнатом.
Каже: “Гнате, твою жінку
Треба лупцювати.

Ходиш, ніби новобранець,
Під її наказом.
Я з такою навіть тиждень
Не провів би разом.

Міг би й ти у суперечці
Власне слово мати…
Хата має чоловіка
Господарем знати!”

А на другий день у Гната
Синці під очима.
Тож Олекса випитує,
Яка то причина?

А Гнат каже: “Повчав жінку!
Дістала й по писку!..
А на вдяку розтрощила
На голові миску!”

Дарма

– Гроші,- каже Федір,- зайвість!
Це не головне…
Щоб зібрати їх багато,
Все життя мине.

Ті, хто має їх, нещасні.
Всіх їх мучить страх,
Щоб нажите не пропало –
Не пішло у прах.

Я живу собі спокійно –
Скарб не бережу.
Бо в достатках треба мати
Ще й певну межу.

А Микола, що без праці
Ходить цілий рік,
Довго мовчки його слухав,
А відтак прорік:

– Розуміння в тебе гарне,
Тільки все дарма.
Силу грошей відчуваєш
Коли їх нема!

Ми інтелектуали

У неділю два вуйки
Час свій убивають.
Посідали на стільці
Й тихо розмовляють.

– Придивись на росіян.
То є вперті люди –
По-російськи, де живуть,
Розмовляють всюди.

Рідко хто із росіян
Нашу мову знає.
І, як з рівними собі,
З нами розмовляє.

Українці не такі –
Лиш попав в Росію,
Вже відразу “что” і “как”
Він з границі вміє.

Інший вуйко посопів,
Довго гладив вуса
І промовив: “Мов чужих
Не навчишся мусом!

Наші можуть так і сяк
Розмовляти в світі.
Росіянам цього брак
У мовнім “ліміті”.

А ,в загальному, якби
Все це прирівняли –
Наші люди проти них
Інтелектуали!”

Рекет

Заховав Павло п’ять гривень,
Щоб були на пиво,
Бо зарплата тепер рідко
Ніби справжнє диво.

Ще й дружина до копійки
Гроші вимагає.
А коли у неї просиш,
Каже, що не має.

Ось подав він їй зарплату,
Як звичайно, в руки,
А вона до нього пнеться,
Мов після розлуки.

Та не те, щоб цілуватись –
Лізе до кишені.
Бачить він: це не дурниці
І не теревені.

Не минув її долоні
Той “п’ятак” нещасний,
Та дізнався, що вже має
Рекет свій домашній.

Сирота

З рота в дядька на три метри
Запахи вина.
А обличчя у щетині,
Як у кабана.

Зняв шапчину: “Дайте, люди,
Бо я сирота!..
Жінка з дому виганяє
На старі літа.

Копійчину киньте щиро,
Хай хоч похмелюсь!
А як кинете побільше,
Може знов нап’юсь!”

З виду дядько здоровенний,
Але сльози ллє,
І за сльози, по копійці
Дехто і дає.

Вчиться розуму

На весіллячку випив чарочку.
Цілував чужу там він Одарочку…
А  Одарочка не даруночок –
В пику ляснула за цілуночок.

Дуже був тоді він  сконфужений,
Бо згадав собі, що одружений.
Мав ще клопоти із дружиною –
На колінах ліз із “провинною”.

Відтоді, коли напивається,
За дружиною озирається.
Вчиться розуму і покірності
Бо нащо клястись знов у вірності.

Фіззарядка

Робить Артем фіззарядку,
Хто сказав, що ні?
Всі команди щодо неї
Чує ще у сні.

Ще на небі не сіріє –
Жінка вже сичить:
“Люди добрі повставали,
А він досі спить!”

Починає все із бігу –
До криниці, в хлів,
До стодоли, до дровітні,
Бо в дружини гнів.

Пригинається – робота
Вимагає дій.
Розминає ціле тіло,
Як кидає гній.

І сніданок сам готує.
Лагодить обід…
Потім біг – бо на роботу
Встигнути ще слід.

Є й розслаблення… В дорозі,
Як в автобус сів…
Там вже згадує поволі,
Чи сьогодні їв.

Партійні люди

Вуйко вже партійним став,
Бо в гурті є сила!
І дружина теж в якусь
Партію вступила.

І тепер вже поміж них
Кожний день дебати:
Хто по воду має йти
І хто має прати.

У дебатах тих палких
Той перемагає,
Хто у хаті, в дану мить,
Голос дужчий має.

За роботу мусять теж
Проголосувати,
Так, як роблять там “вгорі”
Наші депутати.

І, здається, в цій сім’ї
Миру вже не буде,
Бо живуть тут відтепер
З різних партій люди.

Було краще

Ще малим любив Остап
З дідом розмовляти.
Дід історій безліч знав,
Вмів їх розказати.

Про війну і про панів,
Про село, про бідність
І про те, як в злі часи
Зберігати гідність.

Ще в розмовах тих своїх
Дід любив твердити,
Що колись, коли він ріс,
Було краще жити.

Слухав дідуся Остап
І тихцем сміявся –
Світ, в якому жив старий,
Гарним не здавався.

Та постарів і Остап…
Вповідає внукам,
Що життя у всі часи
Не простенька штука.

І повторює, як дід,
Вислів підходящий,
Що тоді, коли він ріс,
Жити було краще.

З цього видно нам таке:
Що би там не було,
Кращим кожному є те,
Що давно минуло.

Не вміє

Спиридон розлігся гарно
На м’якому ліжку
І рукою тихесенько,
Ніжно гладить кішку.

Кішка очі примружує,
Лагідно муркоче.
Сидить тихо – не втікає –
Видно цього хоче.

Спиридон аж  просльозився.
Каже: “Мила киця!
Як би так дружина вміла!..
А їй, бач, не спиться…

Встала зранку. Варить їсти.
Обходить худобу
І чомусь кричить на мене,
Що сплю цілу добу!”

Спортсмен

Ще не знали, в кого краща
На свиней рука;
І вона купила льошку,
А він – пацючка.

Льошка вдалась…Добре їла,
Гарна до спання.
Не кричала і жиріла –
Істинна свиня.

А пацюк попався жвавий,
Нібито спортсмен.
Якби з іншими змагався,
Був би рекордсмен.

Змалку з клітки вискакував
Легко – без зусиль.
А підлогу розтрощував
Сам за кілька хвиль.

Аж до стелі нарощував
Клітку чоловік.
Подивився за годину,
А він з клітки втік.

Довгий  став і рийка довга,
Довжелелезна шерсть –
Не дає йому нічого
Ні мука, ні дерть.

Обминає він картоплю
І не їсть буряк.
Хлепче воду… Дуже в нього
Делікатний смак!

З жолобка все вивертає
І спокійно: “Рох”-
Був два роки на дієті
Але жив – не здох.

Випускав його на волю,
Щоб як дикий жив,
А він в грядці все, що було
Миттю перерив.

Тут господар довбню в руки
“Бах”,.. по голові,
А пацюк очима кліпнув –
Хоч би йкесь “куві”.

Бив з розмаху ще три рази,
А кабан не впав,
Ніби каску із металу
Від природи мав.

Дуже був кабан спортивний
Вже його нема,
І купує поросята
Жінка вже сама.

Секрет успіху

Іменини… Тут зустрілись
Два старих дружки.
Між їх зустрічей минули
Чималі роки.

Каже перший: “Ти, дружище,
Видно бізнесмен?
Одяг – шик! Машина класна –
Чисто супермен.

Подарунок дав коштовний,
А також коньяк –
Все таке не дістається
Нам за “просто так”.

Другий скромно посміхнувся
Каже: “Це, не те!
У житті потрібне щастя –
Інше все пусте!

Я тобі відкрити можу
Нині свій секрет:
Вже три роки маю в місті
Власний туалет.

Закупив його, а далі
Справи йдуть самі –
Кожний звідти хоче вийти
Вже упорожні…

Гроші взяв. Через віконце
Кинув папірець
( не квитанцію звичайно ж )
І, вважай, кінець!

Гроші запаху не мають –
Знають всі давно.
Тож, як бачиш, їх дарує
І чуже “лайно”.

Фізкультура

На уроці фізкультури
Розпочався крос,
Що це – знають, кому бігти
Кроси довелось.

Мусить бігти з рідним класом
І Юрко – пузань,
Бо для кросів надзвичайних
Не потрібно знань.

Не летів вперед, як інші,
Бо не має крил.
Та й те пузо швидко нести
Треба добрих сил.

У ліску побачив сіно
І бігцем туди.
Врився миттю у копичку –
Спробуйте знайти!

Заховався, ніби в нірку,
І прошепотів:
“Я такої фізкультури
Вже давно хотів!”

Рівні

Коли в бідності живеш
І сусіди бідні,
Дуже дружні всі тоді
І такі, як рідні.

На поради не скупі.
І поспівчувають…
Зичити лишень не йди,
Бо й вони не мають.

Та, якщо ти вже нажив
Деяке багатство,
То сусіди не простять
Отаке нахабство.

Обізвуть тебе тихцем
І скупим, і грішним.
Поміж тих, хто без грошей,
Добре лиш безгрішним.

Будуть їм, як вороги
Твій собака, півні…
Люди добрі лиш тоді,
Як у всьому рівні.

По – руськи

На весіллі за столи
Люди повсідались,
І розмови поміж них
Різні розпочались.

Агроном почав своє,
Щось про сівозміни.
В комерсанта тема є
Про товар, про ціни.

Будівельник мовив теж
Слово про будову.
Чути гомін між гостей –
Значить все чудово.

А Трохим там поміж них
Гине вже від спраги.
Злоститься, що в них нема
До пиття наснаги.

І налив собі бокал.
Випив без закуски…
Пробачає сам собі –
Каже: “П’ю по – руськи!”

Випив ще… І, видно збив
До пиття оскому.
Встав поволі з-за стола
І пішов додому.

…На весіллі танці й спів
Чулися до ранку.
А Трохим хропів в траві
Дома, коло ґанку.

Налякався

Біля смітища ішов я
І у будяках
Бачу: хтось лежить безмовно,
Лиш стирчить рука.

Налякався… Та цікаво
Знати, в чому річ?
І впізнав – лежить бетонна
Постать – сам Ілліч.

Фарба з лисини облізла
І надбитий ніс.
А рукою, що з кашкетом,
У кропиву вріс.

На краватку напослідив
Білим якийсь птах,
Але усміх ще зберігся
На його устах.

Ще недавно хто б дозволив
Єресь отаку?-
Геній, вождь, божок комуни –
І на смітнику.

Шевченкісти

Гриць Миколі – сусідові
Кума вихваляє:
“Краще нього ніхто в селі
Шевченка не знає!”

А Микола посміхнувся:
“Всіляко буває!
Я ж автограф від Шевченка
Власноручний маю”.

Гриць дивується: “Автограф?
Тараса… Самого?..
Таких речей, крім музеїв
Нема вже ні в кого!”

А Микола розвів руки:
“ Знайшов “шевченкіста”
Ти говориш про поета,
Я – про футболіста!”

Гість

Як у когось кабана
Різати почнуть,
То Барило Омелян
Мусить бути тут.

Вип’є там… Погомонить…
Смачно попоїсть, –
Відчуває себе так,
Ніби справжній гість.

Виглядало б, Омелян
Гарну звичку мав,
Якби в себе теж усіх
Завжди частував…

В чоловіків на селі
Гумору не брак.
Вибрали, коли свиню
Різав цей “мудрак”.

І зійшлися, так як він,
По одному в двір.
Мов не бачили вони
М’яса до цих пір.

Всі прихвалюють газду,
Сало і свиню.
Кожний, нібито артист,
Творить сміхотню.

Їли… Пили…Їли знов…
Слів текли річки.
…Залишились від свині
Голі кісточки.

Після цього Омелян –
Інший чоловік.
Як почує крик свині,
Спльовує в той бік.

Краще

Почув Грицько, що кавказці
Горді і уперті
Що образи не прощають
До самої смерті.

Тож надумав таку ж вдачу
У собі розвити,
Щоби гордо, як ті люди,
Все життя прожити.

Вже на ранок мав образу
Готову, на маму,
Бо зігнала його з ліжка
Щось за дуже рано.

І щоб гордо та уперто
На це відповісти,
В знак протесту за образу
Надумав не їсти.

Цілий день ходив голодним.
Не пив, навіть, кави…
А вночі зайшов до кухні
І побачив страви.

Потихеньку з’їв, що було –
Не ходити ж натще!
Мовив: “Гордим бути добре,
Та звичайним краще!”

Витівка

Увійшов до хати
І  почав кричати,
Що вона ледача
І стара, як кляча.

Діти повставали,
З хати повтікали.
Справи геть погані –
Тато нині п’яні!

Жінка на коліна
Впала ледве тлінна.
Ну а він горлає,
Мов душі не має.

Та з’явились в хаті
Два вуйки вусаті.
В міліцейській формі,
Ще й обличчям чорні.

І замовк він махом.
Аж поблід від страху,
Бо оці – не прості,
Не прийшли у гості.

Жінку піднімає
І з слізьми благає,
Що усе це жарти
Осуду не варті.

Де там розглядіти,
Що то його діти,
Форму чужу вбрали,
Батька налякали.

Вуса із кожуха.
Форма драмгуртківська,
Але гарно вдалась
Витівка синівська.

Може зустрінетесь

Із Михайлом пив коньяк,
А з Іваном “Екстру”,
З Гнатом в клубі танцював
Щось під звук оркестру.

Далі ще із чотирма
Випили по чарці.
Компліменти говорив
Чепурній Одарці.

Вже під вечір гостював
У чийогось брата.
Так і день йому минув –
Гарні були свята.

Правда, дома жінчин крик
Все міг зіпсувати.
Крикнув!.. І вона з дітьми
Зникла десь із хати.

Нині хміль уже пройшов.
Час би й на роботу.
Час… Та має чоловік
Іншу вже турботу.

На світанку розпочав
Пошуки дружини.
Довело його до сліз
Відчуття провини.

Був у матері, в сестер,
В брата… Стрівся з кумом.
Звідусіль, куди б не йшов,
Повертався з сумом.

Може, бачили десь ви
Жінку з діточками?
Передайте, що татусь
Жде дітей і маму!

Півні

Передали із колгоспу,
Що замість зарплати
Цього разу нам курчата
Будуть видавати.

Тож пішов я по курчата,
Бо знав ще до того –
Як пару днів запізнишся,
Не візьмеш нічого.

А що платять нам за працю
Не дуже занадто,
Тих курчаток нам зайшлося
Таки не багато.

Поки доніс від контори
До себе додому,
Щось шестеро задушилось
В кошику малому.

А за місяць штук зо десять
Викрала сорока,
Та про це вже жінка знає –
То її морока.

Годувала до осені,
Але на нещастя,
Вижили лишенька півні,
Буйні і горласті.

І такі всі стали горді,
Такі войовничі,
Що до тебе не підійдуть,
Коли їх покличеш.

А до бійки такі ласі
І такі здорові,
Що довкола всюди пір’я
І краплини крові.

Вже б різати і варити…
Скільки ж годувати?..
Але жінка уперлася,
Щоби їх продати.

Повкидала в два мішечки
І мені на плечі.
– Шуруй,- каже,- продавати!
Не тримайся печі!

Дала гроші на автобус
І прогнала з хати.
Каже: “Їдь і будеш знати,
Що з колгоспу брати!”

До автобуса пропхався,
Та водій сердито
Каже мені, що за багаж
Теж треба платити.

Було в мене трохи власних –
Мав на сигарети –
Та за багаж мусів дати
Останні монети.

Ще й на ринок не пускає
Тип якийсь похмурий –
Вже годину із мішками
Ходжу попід мури.

Врешті тицьнув йому півня
Кажу:“На!.. Це бартер!”-
Повертатися додому
З півнями не жарти.

Товкся трохи серед люду
Того гамірного,
Придивлявся, щоб дізнатись,
Що тут і до чого.

Аж всміхнувся, як побачив
Надпис: “Продаж птиці”,
Значить можна торгувати
Тут так, як годиться.

Правда, не зміг приміститись
До першого ряду –
Влаштувався із мішками
Від всіх трошки ззаду.

Не випитував про ціни,
Довго не годився,
І вже скоро один мішок
В мене спорожнився.

Але тут чомусь наднесло
Міліціонера
Поглядає, як партієць
На не-піонера.

Придивився, як торгую
І підходить скоро.
– Чи не крадені ці півні?-
Запитав суворо.

Випитує чи я маю
Довідку з сільради,
Бо між тими, хто торгує,
Є і курокради.

Як промовив це до мене,
Я аж затрусився.
– От! – думаю,- аж тепер я
До тюрми дожився.

– Що  ви,- кажу,- півні власні,
Грошей тепер мало,
Тому жінка мене з ними
На торги послала.

Чи то він порядний хлопець?
Чи недавно служить? –
Але відійшов від мене –
Більше не паплюжить.

Тут ще двоє, із папками,
Теж до мене пруться.
Показують документи
І кажуть, як звуться.

Мита перший вимагає,
Той, що податковий.
Другий каже: “Санстанція!
Ці півні здорові?”

Подаю їм свого півня:
“Нате, подивіться!
Можете його забрати,
Але поділіться.”

Посміхнулись чоловіки
І мене лишили –
Коби усі посадові
Отак не грішили.

Після цього до мішечка
Причепилась дама.
З виду ніби то культурна,
А натура хама.

Перебрала усіх півнів.
На задки їм дує.
Ще й, крім цього, усю птицю,
Як звірок нюшкує.

Один вирвався від неї –
Між людьми літає.
А іншого якась баба
Вже до торби пхає.

Ледве збувся тотих півнів,
Заробив не надто.
Жінці сказав, що на ринку
Була низька плата.

Отакої на тім ринку
Я зазнав гризоти.
Уже чимось торгувати
Не маю охоти.

Нема загрози

Сповідає баба діда
І не без причин.
Бо  вимірює віддавно
Все на “свій аршин”.

Каже: “Внучці докоряєш,
Що вдяглась не так!
В моді ж кожне покоління
Має власний смак.

І у кожного з нас різне
Відчуття краси.
Ти ж самий колись і “кльоші”,
Й “дудочки” – штани носив.

Пам’ятаю, ти  як  вдягся
У якийсь піджак,
То у клубі на хвилину
Весь народ закляк!”

Дід на це сказав: “Пропало!-
Розійшлось, як дим,
Бо не маю вже загрози
Стати молодим!”

Мініатюри

Порада

Лає жінка чоловіка.
Чоловік ні слова …
Дочекався, коли в неї
Вичерпалась мова.

Тоді й каже: “В моїх словах
Вже нема потреби!
Ти усе, що говорила,
Адресуй до себе!”

Виховує

Мати батька виховує,
Як навчати сина.
Каже: “Бачу він для, тебе,
Мов чужа дитина!

Вчиш, як дурень: “Ставай в чергу!
Будь культурним всюди!”
Вчив би бути пролазливим –
Черги навчать люди!”

Не двоякий

Або  кинеш  щось на “лапу”
Або йди із чим ти є.
Він людина не двояка –
Іншого не визнає.

Колективіст

Він великий колектив
Не покине навіть в сні,
Бо в гурті не так помітно,
Чи працює він, чи ні.

Слід

Свій слід він на землі шукав…
Дійшов до висновку такого –
Слідів нема, але лишив
Багато пляшок з-під спиртного.

Хто він

За звичайними словами
Лайки він вплітає в ряд.
Чи людина перед вами?
Може лайкоавтомат?

Солідарні

Солідарні тесть із зятем,
А з дочкою мати:
Тесть із зятем випивають,
А жінки обох їх лають.

Кого дурить ?

– Не в моїм понятті, куме,
Кого лікар дурить?
Вчить нас: “Нікотин шкідливий!”
А сам люльку курить.

Хороший

– По натурі я хороший,-
Шепче злодій, взявши гроші ,-
Бо хоч шубу цю і вкрав,
Та за півціни продав.

Наука

Платив гроші в гімназію,
Як вчив сина чоловік.
Тепер платить онукові,
Щоб до школи йшов ,.. не втік.

Дояр

Він вважає, що прилавок
Своєрідні дійки,
Щоб “доїти” з покупців
По дві, три копійки.

“Ви” і “ти”

Як вибився у керівництво,
Рішив для себе особисто:
“На “ви” звертання культурніше,
На “ти” простіше й солідніше! ”

Мука

Люди втішні, коли діти
Зрозуміли їх науку.
А Трохимові зусилля
Обернулися на муку.

Потерпає щохвилини,
Що навчав, відай, не того,
Бо такі розумні стали,
Що не чують вже старого.

Один удар

Сміявся: “Що ти за боксер?
Один удар і ти б не встав!”
А той, як дав йому разок,
То тиждень лиш рідке ковтав.

Дає раду

Дає раду собі жінка –
Вона не каліка –
За три роки поміняла
П’ятьох чоловіків.


Комп’ютерний набір: Іван Камінецький

Редактори: Марія Візінська, Ганна Радомська.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *