Давні та не дуже давні пісні, які співаються, або співалися у  Ясеневі Пільному

.    У цій книжечці зібрано не дуже велику кількість українських народних пісень,серед яких є і такі, які мають авторів, які співаються чи співалися у селі Ясенів Пільний. Здавалося б, що такої книжечки не потрібно, але стає чомусь дуже болісно, що бажання поспівати у теперішньої молоді чомусь відмирає. Може  вони не знають текстів пісень? Чи може слухати пісні у телевізійних програмах простіше?.  Це може й так, але жаль, що пісні, які віками передавалися з роду в рід, стають тепер для деяких людей нічим, хоч теперішня влада вже не штрафує парубків за те, що вони ввечері заспівали. зібравшись у гурт, коло клубу, чи на дорозі.  Тай тепер по телевізору не почуєш тих пісень, якими колись люди заслуховувалися, особливо у виконанні Дмитра Гнатюка, Раїси Кириченко. Ніни Матвієнко, чи тріо Мареничів. У мелодіях проспіваних цими співаками пісень відчувалася справжня українська душа, з її ніжністю. чарівливістю, чутливістю до горя, вразливістю у коханні, бажанням справжньої волі.  Цього тепер не почуєш, бо у теперішні часи виконавці переважно російськомовні.  А  справжні народні пісні можна тепер почути хіба що у телепередачі «Фольксмузік». Тож може ця книжечка допоможе знайти тексти пісень тим, хто хотів би заспівати і забув слова, бо і укладач цієї книжки переконався  в тому, що позабував частини навіть тих пісень, які колись співав у гурті своїх товаришів.
.     Багато пісень, з тих, які розміщені  в книжечці, записав Микола Степанович Абрамик, який виростав у великій співочій родині, котра мала традицію щороку на Різдвяні свята збиратися на гостини до своєї матері Насті Абрамик, а в неї було чотири сини і пять доньок. Крім них були  і зяті та невістки і діти-внуки старенької жінки. Співала родина майже до ранку,  переважно стародавні пісні та пісні на слова Тараса Шевченка. У тій старенькій хаті звучали «Заповіт», «Думи мої, думи», «За байраком, байрак», « Садок вишневий коло хати», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Така її доля» та інші пісні на слова великого українського поета, а ми знаємо, що їхній перелік  серед народних пісень дуже великий.  Родина Насті Абрамик  після війни була найповажнішою і найспівучішою у селі, тому й не дивно, що Микола пам’ятає так багато пісень.
.     Мають  записаними, або пам’ятають багато пісень Ганна Болотенюк, Федора Герик, Ганна Кущак, Ганна Кульбіцька, Катерина Василинюк, Катерина Пилипюк, церковний  дяк Дмитро Коміренко, який крім церковних пісень знає багато народних. Тексти знаних ними пісень використані у цій книжечці. Від кого кожна переписана  не вказано, бо більшість пісень записаних цими людьми співпадають.
.     Народні пісні живуть  у Ясеневі Пільному, як і по всій Україні,  з далекої давнини. Пісенне багатство  села розширювалось ще й завдяки численним хорам, які були в селі у різні часи. До війни це були хори товариства «Просвіта», перша фотографія одного з яких була зроблена у 1931 році. Керував тим хором Ярослав Смеречанський. Після нього хором керував Ярослав Карачевський, а після них М. Мазуркевич А першим післявоєнним хором, який був створений у 1949 році, керував  тодішній суддя районного суду Андріян Карпець. Потім хорами керували Петро Степанович Абрамик, Василь Васильович Боюк,  Іван Фенютчин, Ганна Спиридлонівна Просвірна. Виспівували народні пісні самодіяльні фольклорні колективи Миколи Олексюка та Ягни Абрамик, Параски Гаврилюк, Степана Мандрика та Ганни Кульбіцької. Хорів було багато, тому й не дивно, що у селі співалося багато  різних пісень.
.     Пісні у цій книжечці записано в алфавітному порядку перших букв їхніх назв, щоб легше було знайти потрібну.
.    Тут записано не повний перелік тих пісень.які співалися і співаються у Ясеневі Пільному ,-  це лише та частка із них, яка записані від кількох людей. А щодо кількості українських народних пісень, то мені пригадалася баєчка із книжки Оксани Іваненко «Козацькому роду нема переводу», де описано, як чорт упіймав українську дівчину і заставляв її вийти за нього заміж. Дівчина погодилася, але з тією умовою, що має всістися на того нечистого  і проспівати пісні, які вона знає, а він має в цей час возити її на собі. Той пристав на це і дівчина їдучи на ньому почала співати. Співала день,.. другий, ..тиждень, а кінця-краю її співанкам не було. Зморений нечистий тоді скинув дівчину із себе і втік. Так що пісень на Україні багато, а їх кількість здатна подолати навіть нечисту силу.
.     Окремо від цих пісень  зроблено і опис давнього весілля у Ясеневі Пільному з піснями, які виконувалися на ньому.  Щодо цих, весільних, пісень, то така сама історія і з ними,- багато з них люди вже позабували. У давнину весілля  проводились трохи інакше як тепер, тож і весільні пісні міняються. Як весілля  проводились колись  і, що тоді співали, допомогли записати, Ягна Абрамик, Ганна Болотенюк, Федора Герик, Ганна Кущак та Микола Абрамик.
.     Ще треба нагадати. що тексти деяких пісень можуть бути не однаковими з авторськими  оригіналами, якшо автори тих пісеень відомі, бо вони записані тут так як співалися в селі, або так, як записані людьми. які їх записували.
.     І ще хочу висловити таку свою думку про те , що записування давнііх пісень які популярні довколо вас, які вам подобаються,. це велике свідчення того, що ви любите  наш  український народ, який у своїх піснях оспівував свою долю. Так що не соромтеся записувати пісні нашого народу – давні і теперішні.
.     Є записаними і колядки та щедрівки, які колядують і щедрують у селі, а також пісні Великоднього хороводу «Дощечка».
.   Записано  і переважну більшість  пісень , які виконуються в церкві  церковним хором та парафіянами.

.     Зібрав пісні, колядки, щедрівки, веснянки  та опис весілля у книжечку Василь Камінецький.

. .
А в полі могила з вітром говорила

А в полі могила з вітром говорила:
«Повій, вітре буйнесенький, щоб я не змарніла..

Щоб я не змарніла, щоб не почорніла,
Щоб на мені трава росла, та ще й зеленіла».

«.Повію, повію – тебе розумію
В чистім полі обіч тебе калину посію».

Росла там калина в самоті, єдина.
Лиш Бог знає, що це мати поховала сина.

Поховала сина мати-Україна.
Над могилою заплаче молода дівчина.

Ні вітер не віє, ні сонце не гріє
Лишень в полі на могилі трава зеленіє.

«Хлопці, у могилі, спіть та й не дрімайте,
Як воскресне Україна, волю привітайте!»

.А в нашім ставочку

..А в нашім ставочку
Пливуть каченята.
Які в тебе, такі в мене
Карі оченята.

А в нашім ставочку
Пливе качур дикий
Не дай Боже розійдемось,
Буде жаль великий

А калина цвіте

Зацвіла у саду
Білокоса красуня калина.
Я до неї піду,
Я душею до неї полину…

Підійду, пригорнусь,
Підійму її схилені віти,
Ніжних чарів нап’юсь –
Разом будемо цвіту радіти.

Приспів:
А калина цвіте
Нам  дивним, дуже радісним цвітом,
Нагадала про те,
Що тебе я так хочу зустріти…..

Під калиною знов
Буде спогад серця наші гріти,
Пигадаєм любов,
Що світамм поніс буйний вітер…

І чия в тім вина –
Ми сьогодні обоє не знаєм…
У житті все мина,
Але перша любов не згасає.

Приспів:

А мій милий плугом оре

А мій милий плугом оре –
Ну да я, ну да я,
Тай до мене не говорить –
Ну да я, ну да я.

А він оре, а я плачу –
Ну да я , ну да я.
Свої літа марно трачу –
Ну да я , ну да я.

Понесу му їсти, пити,
Ну да я, ну да я,-
Може буде говорити –
Ну да я, ну да я.

Він наївся, тай напився –
Ну да я, ну да я.
Коло плуга положився
Ну да я, ну да я.

«Чому не спиш і не ореш?
Ну да я, ну да я.
Чом до мене не говориш?» –
Ну да я, ну да я.

«А я не сплю, я думаю, –
Ну да я, ну да я.
Що погану жінку маю». –
Ну да я, ну да я.

Не брав мене серед ночи
Ну да я, ну да я.
Було пролупити очі, –
Ну да я, ну да я.».

А на нашій вулиці

А на нашей вулиці
Хлопці зажурилися,
Всі дівчата заміж вийшли,
Лишень ми лишилися.

Приспів:
А приходить вже кінець,
Ідуть дівчата під вінець,
Треба нам дивитися
На котрій женитися.

Наша юність молода
Пропахла горілкою,
Колись була молода,
Тепер стала жінкою.

Приспів:

Коли була молода,
До серця тулилася,
Тепер стала жінкою,
Відьмою зробилася.

Приспів:

А ми тещу проженем
І з тобою заживем,
Буде теща пам’ятать,
Як до хати зятя брать!

Приспів:

Давай тещу продамо,
І «жигулі»  купимо,
Будемо кататися,
А також кохатися.

Приспів:.
А приходить вже кінець,
Ідуть дівчата під вінець,
Треба нам дивитися
На котрій женитися.

А ясні зіроньки сяють

А ясні зіроньки сяють,
Вийду я в сад погулять.
Стану під білу березу,
Буду на милого ждать.

Ждала я милого, ждала,
А він чогось не прийшов.
Має він намір на другу,
Про мене вірну забув.

Згадай, миленький, той вечір,
Як місяць ясно світив.
Прийди, ще раз подивися,
Кого ти вірно любив.

Прийшов миленький в садочок –
Милої в саду нема.
Жаль йому стало дівчини,
Що з цього світу пішла.

«Де ж тії сади вишневі,
Що соловей щебетав?
Де ж тії карії очі,
Що я їх вірно кохав?»

Сади вишневі пов’яли,
Що соловей щебетав.
Карії очі в могилі,
Що він їх вірно кохав».

Била мене мати

Била мене мати
Березовим прутом,
Щоб я не стояла
З молодим рекрутом.

А я собі стояла,
Аж кури запіли –
На двері воду лляла
Щоби не рипіли.

На двері воду лляла,
На пальцях ходила,
Щоб мати не почула,
Щоби не сварила.

А мати ще не спала –
Все те добре чула.
Та мене не сварила –
Сама такою була.

Біля річки, коло броду

Біля річки, коло броду дівчина стоїть.
Біля неї файний хлопець у човні сидить.
Плив я річенькою, плив, та й до берега приплив, |
Та й до тої дівчиноньки, що її любив. | (2)

“Ти, дівчино, моя мила,-  серденько моє,
Тай скажи ми щиру правду – любиш ти чи ні?
Бо на серці є журба, любить іншого вона, |
Що ми з того, що ти файна, коли не моя?” | (2)

У неділ коло церкви  дзвони всі гудуть,
Бо вже тую дівчиноньку до шлюбу ведуть.
Бо  вже тая  дівчинонька мене зрадила, |
Вже другого  козаченька з розуму звела. | (2)

Біла хмара, чорна хмара

Над поточком, над поточком
Хмариться блакить,
А я хочу і не хочу
До тебе ходить.

Біла хмара, чорна хмара –
Ми з тобою пара, може, і не пара.
Дощик буде, сонце буде –
Що ж мені робить? 

Чорна хмара вітром дише
На мою біду.
Тебе, мила, як залишу,
Кращу не знайду.

Біла хмара, наче квітка,
В небі забринить,
Покохати можна швидко,
Важче розлюбить.

Бодай ся когут знудив

Бодай ся когут знудив,
Що ня так рано збудив, –
Ой мала нічка мала,
Я ще ся не виспала.

Ой мала нічка мала –
Я ше ся не виспала.
Я ше ся не виспала,
Бо з хлопцями гуляла.

Послала мене мати
Зелене жито жати,
А я жито не жала,
А на снопах лежала.

Казала мені мати
Із хлопцями гуляти:
«Ой гуляй, гуляй, доню,
Я тобі не бороню».

А я собі гуляю,
Як рибка по Дунаю,
Як рибка з окунцями,
Я молода з хлопцями..

Причини, Боже, ночи
На мої карі очи.
Причини ще й другую
На мене молодую.

 Болит мене головонька

Болить мене головонька
Та й межи плечима,
Треба мені дохторика
З чорними очима.

Тай не того дохторика,
Що він дохторує.
Але того дохторика,
Що файно цілує.

Болить мене головонька
Від самого чола.
Не була я із миленьким
Ні нині, ні вчора.

Не була я із миленьким
Ні вчора, ні нині,
Ой як більше з ним не буду,
То буде по мині.

 Був собі файний хлопець

Був собі файний хлопець,
Мав років двадцять три,
Любив же він дівчину
І з сиром пироги.

Ой чула, чула, чула.
Ой чула, чула я –
Любив хлопець дівчину
І з сиром пироги.

Гарячі, чи  холодні,
Чи з білої муки –
Хороші чи погані,
Аби лиш пироги.

Ой чула, чула,  чула.
Ой чула, чула я. –
Хороші чи погані,
Аби лиш пироги.

Та, раптом на ту хату
Напали вороги –
Забрали ту дівчину
І з сиром пироги.

Ой чула, чула, чула.
Ой чула, чула я.
Забрали ту дівчину
І з сиром пироги.

Почав він їх просити:
«Прокляті вороги!
Беріть собі дівчину,
Віддайте пироги!»

Ой чула, чула, чула,
Ой чула, чула я:
«Беріть собі дівчину –
Віддайте  пироги!»

 Був собі чоловік

 Був собі чоловік звався Никифорком
Ловив рибу решетом, підпирався корком.

Його жінка молода три дні качку пасла,
Напрятала постіл сиру і два стебла масла.

«Чоловіче, чоловіче, їдь до Станіслава
Будем масло продавати – буде у нас слава»

А на ринку в Станіславі люди обступили –
Грошей кілько вторгували, що дримбу купили.

Приїхали з Станіслава, миші зїли сімя,
Три дні качка не доєна упала на вімя.

«Іди, іди, чоловіче, качечку доїти»
«Ходи, жінко, будеш качку за ноги держіти».

Прийшов, прийшов чоловік, низенько вклонився,
Як му дала качка в груди, аж ногами вкрився.

«Іди живо, чоловіче,.цю качку продати,
Вона тобі й мені може життя відібрати».

 Буде нам з тобою що згадати        

 Буде нам з тобою що згадати
Після довгих зваблених ночей:
Вивчив я далекий звук гармати –
І тривожний блиск твоїх очей.

Твої очі – квіти темно-сині
На узбіччі радісних доріг,
Чи зустрінемось з тобою знову
На своїх дорогах бойових?

Будуть стрільби розриватись глухо,
Задрижить від вибухів земля,
Вийдеш ти в ту сторону – послухай,
Де в багряних полум’ях поля.

І почуєш грізну битву волі,
Обіллється кров’ю білий шлях,
Будуть хлопці йти суворочолі
В сіруватих, наче ніч, рядах.

І пройдуть вони безмежним краєм
Крізь руїни сіл, дерев і трав,
І, напевно, ти того згадаєш,
Хто любов і мужність поєднав,

По Вкраїні сумно вітер віє,
Гне додолу тонкий верболіз…
Ми до вас не вернемось ніколи –
Шкода ваших дожидань і сліз.

 Буйний вітер завіває

Буйний вітер завіває,
А син маму проганяє (двічі)

«Іди, нене, геть від мене –
Будуть гості нині   в мене!» (двічі)

«Гості будуть при столочку,
Я ся стулю у куточку». (двічі)

«Гості будуть в кармазині,
А ти, мамо, в сардачині».(двічі)

Пішла мама дорогою,
Здибається із донькою, (двічі)

«Куди, мамо, ви  ідете?
Чого гірко ви плачете?» (двічі)

Мама доньці вповідає,
А син конем під’їжджає.(двічі)

«Вертай, нене, ти до мене,
Бо пригода сталась в мене. (двічі)

Тай упав грім, ніби встрілив,
Тай у мій дім він поцілив.(двічі)

Тай не вбив він худобину,
Але жінку і дитину» (двічі)

«То не громи, сину, впали
–Мої сльози тя скарали».(двічі)

  Василю, Василю я тобі не вірю

«Василю, Василю, я тобі не вірю!
Зламав їсь калину,
Зламав їсь калину
На своїм подвірю.

Зламав їсь калину гілляву, гілляву –
Зрадив їсь дівчину,
Зрадив їсь дівчину
Біляву, біляву».

«Не я її зрадив – сама ся зрадила. –
Я гнав коня пасти,
Я гнав коня пасти –
Вона провадила.

Я гнав коня пасти, коня вороного –
Вона наливала,
Вона наливала
Вина червоного.

А я вино не пив, коню під ноги лив,
Щобись, мила, знала,
Щобись пам’ятала,
Що я тя не любив».

 Вже двіста минуло

Вже двіста минуло, як козак в неволі,
Понад Дніпро ходить, викликає долю:

«Ой вийди, доле, із води,
Визволь мене, серденько, із тюрми».

«Не вийду, козаче, не вийду, соколю,
І рада б я вийти, та сама в неволі.

Гей я в неволі, у тюрмі
Під московським караулом у ярмі. 

Мене молодую козацькую долю
Колись запродали в московську неволю.

Гей у неволю, в кайдани
Нерозумний гетьмане, Богдане.

Богдане, Богдане, нерозумний, сину,
Нащо ти запродав неньку Україну?

Гей, ти запродав, змарнував,
Бо в голові  розуму мало мав.

Мої коні в плузі, а козак за плугом,
З жалем поглядаю за Великим лугом. 

Гей де ж ви, хлопці, козаки?
Де ви тії козаченьки, як орли?»

 В зеленім саду в зеленім саду,

  В зеленім саду, в зеленім саду,
В зеленім саду зустрічались.
В зеленім саду, в зеленім саду,
В зеленім саду цілувались.

Приспів:

Зелений сад, вишневий сад,
Ти поверни роки назад,
Ти поверни мені в дарунок,
Любов і перший поцілунок.

Від тоді минуло, від тоді минуло
Від тоді минуло  багато літ.
І чую. я чую і чую я чую,
Один і той самий отвіт.

Приспів.

Минають роки, минають роки,
А ми старіємо с тобою,
Лишилась  в серці назавжди
Та пісня, що зветься любовью

Приспів.

А молоді були роки.
Були і ласки і кохання.
Остались в серці назавжди
Ті зустрічі і розставання.

Приспів.

В зеленім саду, в зеленім саду,
В зеленім саду цілувались
В зеленім саду, в зеленім саду,
В зеленім саду покохались.

Взяла дівка відра

Взяла дівка відра,
Тай пішла по воду,
Аж там хлопці-риболовці,
Та ще й козацького роду.

«Хлопці-риболовці,
Козацького роду,
Візьміть мене у свій човен,
Тай перевезіть через воду».

« Ми би тебе взяли,
Так як попросила,
Як би твоя стара мати
За тобою не тужила».

«Моя стара мати
Не буде тужити –
Вона добре знає,
Що я не маю з ким жити».

Сіла дівка в човен,
Тихенько зітхнула,
Як відплила від берега,
Рученькою махнула.

«Не плач, стара мати,
Не тужи за мною
Я до тебе ще вернуся,
Я ще буду з тобою».

Вербо, ти вербо 

Вербо, ти вербо, сухая вербо
На тобі листя зелене.
Ой де ти їдеш, де від’їжджаєш
Ти, мій миленький, від мене.

Недалеченько, моє серденько,
Вернусь до тебе скоренько.
Хоч як би жила, хоч як би жила.
Щобись за мнов не тужила.

Як би я мала орлині крила,
Якби я вміла літати.
Я б полетіла хоть на край світу
Свого милого шукати.

Лечу я рочок, лечу я другий
Свого милого не бачу.
Ой сяду, сяду в вишневім саду
Та ще й гіренько заплачу.

 Верховино, мати моя

У трембітоньку заграю, заграю, загуду,
З своїм милим, рідним краєм розмову поведу
«Верховино, мати моя, вся краса чудова твоя –
Вся краса чудова твоя у мене на виду».

Стелеться туман над бором, лягає на груні.
За горами далі  гори синіють в далині.
А над ними хмари плинуть..
А над ними хмари плинуть –
Наче вівці в полонині пасуться навесні.

Дана шіді річка дана.
Дана шіді річка дана –
Наче вівці в полонині пасуться навесні.

Я сміюсь на повні груди, радію, мов дитя,
Перетворюють в нас люди, і край свій, і життя.
Верховино ти мій краю
Верховино, ти мій краю –
Бачу твоє, Верховино, щасливе майбуття

Дана шіді річка дана,
Дана міді річка дана, –
Бачу твоє, Верховино, щасливе майбуття.

 Верховино, світку ти наш

Верховино, світку ти наш,
Ой як у тебе тут мило.
Як ігри вод пливе тут час,
Свобідно, шумно, весело.

Ой нема то краю, краю по ту Верховину,
Коби мені тут побути хоч одну годину. (двічі)

З верху на верх, а з бору в бір
З легкою в серці думкою, –
В чересі кріс, в руках топір –
Буяє легінь собою.

Ой нема то краю, краю по ту Верховину,
Коби мені тут побути хоч одну годину!..(двічі)

Черемоше, Черемоше, бистра твоя вода.
Дівчинонько молоденька,
Файна твоя врода.

Ой нема то краю, краю по ту Верховину.
Коби мені тут пробути хоч одну годину.(двічі)

 В’ється наче змійка неспокійна річка

В’ється наче змійка неспокійна річка,
Тулиться близенько до підніжжя гір,
А на тому боці, там живе Марічка
В хатці, що сховалась у підніжжі гір.

Як із хати вийде, на порозі стане,
Аж блищить красою широчінь ріки,
А як усміхнеться,  ще й з під лоба гляне
«Хоч скакай у воду!» – кажуть парубки.

Не питайте, хлопці, чом я одиноко
Берегом так пізно йду в самотині,
Там, на тому боці, загубив я спокій
І туди дороги не знайти мені.

Та нехай сміється неспокійна річка,
Все одно на той бік стежку я знайду.
Чуєш чи не чуєш, чарівна Марічко, –
Я до твого серця стежку прокладу.

 Виглядаю тебе із далеких доріг

Виглядаю тебе із далеких доріг,
Обминаю у мріях стежини тернисті.
Замість тебе в саду раптом сніг, білий сніг,
Раптом сніг на опалому листі.

Чи дорогу тобі раптом хтось перебіг?
Чи тебе забарили вітри норовисті?
Що так раптом в саду білий сніг, білий сніг –
Сніг, як сміх на зеленому листі.

Коли десь, моє щастя, ти забилося в ніч.
Ти поклич і до серця мого пригорнися
І розтане той сніг – ранній сніг, ранній сніг –
Сніг як сум на зеленому листі.

Я виходити буду щодня  на поріг
Сподіватися буду, що прийдеш колись ти,
Бо для мене той сніг – ранній сніг, ранній сніг –
Пізній цвіт на зеленому листі.

Виїхав козак на круту гору

Виїхав козак на круту гору,
Пустив коня попасати в шовкову траву.

Пустив коня попасати в шовкову траву,
А сам пішов та й ліг спати на час-годину.

Спить годину, спить другую, приснився му сон,
Що з правого рукавчика вилетів сокол

. Ой проснувся козаченько,тай став на ніжки,
Всідлав коня, тай поїхав аж до ворожки.

Ой ти, ворожко, ворожечко відгадай ми сон,
Що з правого рукавчика вилетів сокол.

А та ворожка  сон відгадала:
.-  Твоя жінка Марусина сина зродила.

Сина зродила, тай го сповила,
І в годині дванадцятій життя скінчила.

Виїхав козак на круту гору,
Ніде світла не видати, лиш в його дому.

Приїхав козак, тай став під вікном,
Його жінка Марусенька вкрита полотном.

 Виростеш ти, сину

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.
Можна вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибирати і по духу брата,
Та не можна матір рідну вибирати
За тобою вічно будуть слідкувати
Очі материнські й біла наша хата.

І, коли впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі –
Стануть над тобою. Листя затріпоче,
Тугою прощання душу залоскоче.

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину. (2 рази)

 Виряджала мати сина

Виряджала мати сина
Під Крути до бою,
Розчесала кучерики
Понад головою.

Іди, іди, мій синочку,
В бою не здавайся,
Як побореш воріженьків,
Додому вертайся.

Іду, іду, моя мамо,
Вчиню твою волю, –
Ходи в церкву, проси Бога,
Щоб вернувся з бою.

Ждала, ждала мати сина –
Під Крути ходила,
Там шукала поміж трупів
Молодого сина.

Там пізнала стара мати
Голівоньку сина,
Проклинала гірку долю –
Дуже голосила.

Не такої, сину, долі
Я тобі просила,
Бо забрала життя твоє
Ворожая сила

Виряджала мати  

Виряджала мати сина у солдати,
Молоду невістку льон у поле брати.

«Та іди, невістко,  льон у поле брати,
Як його не збереш, не вертай до хати»

Брала вона брала, тай все не вибрала,
Через те у полі тополею стала. 

Вертає синочок із війська додому
Бачить він на полі молоду тополю.

«Мамо, ж моя, мамо, що то за причина,
Що на нашім полі росте тополина?»

«Ой візьми, синочку, гостру сокирину
Та й зрубай у полі оту тополину».

Перший раз ударив, вона ся схилила,
Другий раз ударив, та й заговорила.

«Не рубай ня, милий, бо я твоя мила,
Що там поробляє маленька дитина?»

«Як ти моя мила то ходи додому,
Звари вечероньку мені молодому».

«Не піду я, милий, тай не піду я –а,
Бо твоя матуся мене прокляла.

Бо твоя матуся мене проклинала,
Через це я в полі тополею стала»

« Мамо ж моя мамо, що ти наробила?-
Мене із жоною навік розлучила».

 Віє вітер, віє буйний

Віє вітер, віє буйний, дуба нагинає,
Сидить козак на могилі тай вітру питає:
«Скажи, вітре, скажи, буйний, де козацька слава
Де фортуна, де надія і слава і воля?»

І промовив йому вітер : «Ой знаю, я знаю.
Наша слава козацькая, в далекому краю.
Наша слава затоптана сірими волами»
Тай сів козак, тай заплакав гіркими сьозами.

Ой сів козак тай заплакав гіркими сьозами,
Що полягли за Вкраїну самі галичани.
Віє вітер, віє буйний, дуба нагинає,
Сидить козак на могилі тай думку думає.

 Вітер віє, повіває, а льон мається

Вітер віє, повіває він,
Льон від нього мається
Голубими переливами
Льон гойдається.

А льон мається, кучерявиться –
Мрії я йому перелью,
Може зявиться, зацікавиться
Той, кого я люблю!

Довго ждала я свого милого,
Хоч не бачила, та любила йго.
Ждала довго його – не діждалася
У парубка молодого закохалася.

Закохалася, не боялася
Тихим вечором, як прийшов.
Не догледіла, як забралася
В моє серце любов.

Зірка з неба полум’яного
Стала пишною.
Я сорочку для коханого
Льоном вишию.

 В кінці греблі шумлять верби

В кінці греблі шумлять верби,
Що я їх садила.
Нема того хлопця молодого,
Що я йго любила.

Нема, нема тай не буде –
Поїхав  в Одесу,
Сказав рости, рости, дівчинонько,
Аж на другу весну.

Росла, росла дівчинонька,
Росла виростала.
Ждала, ждала хлопця молодого
Тай ся не діждала..

Плачте очі, плачте карі
Така ваша доля,
Полюбили хлопця хлопця молодого
При місяцю стоя.

 В моїм садочку цвітуть цвіточки

В моїм садочку цвітуть цвіточки –
Все поливай та поливай.
Вже надоїли усі ті хлопці,
То полюбляй, то забувай.

Хлопців є много – люблю одного
Та я не знаю з ким судьба?
Кого любила, того не маю,
Я вже лишилася сама.

Він має й має дівчат багато
І п’є горілку, мід і вино.
А я з досади піду в могилу –
Йому на серці все одно.

Піду в аптеку, попрошу яду,
Аптекар яду не дає.
Тільки питає він у  дівчини:
“Яка досада в тебе є?”

А я не скажу яка досада,
А я не скажу, що болить
Що мене мидий мій покидає
А мене серденько болить

Може колись він ще згадає
Кого  колись  він покохав,
Та тоді буде йому запізно –
Котру любив  тоту не взяв.

В моїм садочку ростуть квіточки,
Все поливай та поливай.
Вже надоїли ті парубочки,
Все полюбляй та покидай.

В саду вишневім айстри білі

В саду вишневім айстри білі
Схилили голову в журбі.
А в моїм серці гаснуть сили, –
Чужою стала я тобі.

Мені сімнадцятий минало
Весною, як сади цвіли.
Я про кохання  ще не знала, –
Про нього мрії лиш були.

В саду садила айстри білі,
А ти поміг  мені полить.
З тих пір я думаю про тебе,
З тих пір луша моя болить.

Як ти проходив мимо хати
Я задивилась на твій стан,
Стояла, довго погл ядала,
А у  очах синів туман.

А як умру я від кохання,
То поховайте поміж трав,
А ти, зірвавши білу айстру,
Відчуєш хто тебе кохав.

В саду гуляла

“В саду гуляла, квіти зривала, –
і моє серце причарувала.

Причарувала серце і душу,
Тепер до тебе ходити мушу.

Ходити буду, любити буду,
Скажу по правді, сватать  не буду.

Бо ти, дівчино,гарна та пишна,
Чомусь  до мене в садок не вийшла?”

“Я виходила – тебе не було.
Я постояла та й повернулась.

Більше не вийду,з тобов не стану
Я вишлю сестру такую саму”.

“А я з сестрою весь вечір стою –
Не та розмова, що із тобою.

Не та розмова,не тії слова,
Не біле  личко,не чорнії брови”.

 В синім небі, осінній заграві

В синім небі, осінній заграві –
Журавлі, журавлі, журавлі.
Може бути, якраз вони сядуть
У твоєму далекім селі.

Журавлі, милі друзі, хороші,
Якщо будете в тому краю,
То не в службу, а в дружбу вас прошу –
Відшукайте матусю мою.

І як вечір яскраво багряний
Розіллється в блакитній імлі,
Передайте,  що я ще повернусь.
Передайте це мамі моїй.

 Вчора була суботонька

«Вчора була суботонька, а ниньки неділя, —
Чом у тебе, мій миленький, сорочка не біла?»

« Ой як вона буде біла, — вже третя неділя.
Мати стара нездужава, сестра не схотіла».

«Перебреду бистру річку, стану на пісочку,
Ой виперу, вимокаю милому сорочку».

«Годі тобі, моя мила, сорочечки прати,
Бери серпа, іди в поле пшениченьку жати».

«Не жала я в свого батька і в тебе не буду.
Збудуй ти мені корчмоньку, шинкувати буду».

« Бодай-бо ти, моя мила, того не діждала,
Ой щоб моя господиня в шинку шинкувала».

Гей,  видно село, широке село

Гей  видно село, широке село під горою.
Аж там ідуть стрільці, Січовії Стрільці до бою.

Іде, іде військо, крізь широке поле –
Хлопці ж бо то хлопці, як соколи!

Приспів:

Дівчино, рибчино чорнобривко моя.
Вийди, вийди, вийди, вийди поскоріше до вікна! –
Хлопці ж бо то хлопці, як соколи.

Попе-попереду ідуть  отамани,
А хто є охочий нехай іде з нами.
А хто піде з нами буде славу мати –
Ми йде за Вкраїну воювати!

Приспів:

Гей, ви, козаченьки

Є і нам про що згадати…
Пісне, душу возвелич
Ой була в нас ненька мати –
Запорозька славна Січ.

Приспів:
Гей, ви, козаченьки, – вітер в чистім полі,
Научіть нащадків  полюбити волю.
Гей, ви, козаченьки, – спомин з м’яти-рути,
Научіть минулу славу повернути. (2)

Круточола наша доля,
Не вода в ній – кров тече.
Козаку найперше – воля,
Козаку найперше – честь.

Приспів

А прийшла лиха година –
Впав козак наш у траві,
Щоб іскрилась Україна
На гетьманській булаві.

Обмочила землю рана
Із козацького чола,
Щоб неправда помирала,
Щоби правдонька жила. (ост 2 рядки – 2)

Приспів:
Гей, ви, козаченьки, – вітер в чистім полі,
Научіть нащадків полюбити волю.
Гей, ви, козаченьки, – спомин з м’яти-рути,
Научіть минулу славу повернути. (3)

 Гей, забава, забава аж до рання

Приспів:
Гей, забава, забава аж до рання!
Гей, гуляю, гуляю аж до рання!
Гей, гуляю, гуляю цілу ніч!

Ти казала, ти казала: «В понеділок
Підем разом, разом по барвінок.
Я прийшов, прийшов тебе нема –
Підманула,підвела! Підманула, підвела,  моя мила!

Приспів:
Ти казала, ти казала: «У вівторок
Поцілую, поцілую разів сорок!»
Я прийшов, прийшов тебе нема –
Підманула, підвела! Підманула, підвела, моя мила!

Приспів:
Ти казала, ти казала: «У середу
Підем разом, разом по череду!»
Я прийшов, прийшов тебе нема –
Підманула,підвела! Підманула, підвела, моя мила!

Приспів:
Ти казала, ти казала:»У четвер
Підем разом, разом на базар!»
Я прийшов, тебе нема –
Підманула, підманула, підвела,моя мила.

Приспів:
Ти казала, казала: «У п’ятницю
Підем разом, разом по водицю!»
Я прийшов, прийшов  тебе нема –
Підманула, підвела! Підманула, підвела, моя мила!

Приспів:
Ти казала, ти казала: «У суботу
Підем разом, разом на роботу!»
Я прийшов, прийшов тебе нема –
Підманула, підвела! Підманула, підвела, моя мила!
Ти казала, казала: «У неділю

Приспів:

Тиказала, ти казала у неділю
Підем разом, підем разом на весілля!»
Я прийшов, тебе нема –
Підманула, підвела! Підманула, підвела, моя мила!

Гей забава, забава аж до рання!
Гей гуляю, гуляю аж до рання!
Гей гуляю, гуляю цілу ніч!

Ой, ага! Ой, ага, моя мила!
Моя мила до роботи не лінива!
А як я прийду з роботи,
То не матиму гризоти,
Бо вона, бо вона мені мила!

Гей, забава! Забава аж до рання!
Гей, гуляла! Гуляла аж до рання!
Гей, гуляла, гуляла цілу ніч!

 Гей, зелена Буковина      

Гей, зелена Буковина, зелена, зелена
На три части розділена – ляна.

Куди ходжу, куди броджу -ляна,
Та нічого не знаходжу – ляна.

Лиш знайшов я три листочки – ляна,
З зеленої калиночки – ляна.

Один зірву та заграю – ляна,
Батька й матері не маю – ляна.

Другий зірву та заграю – ляна
Братів й сестер я не маю – ляна.

Третій зірву та заграю – ляна,
Я в неволі пропадаю – ляна.

Я  не чужий, й не родина – ляна,
Плаче серце, як дитина – ляна.

Плаче й плаче, має чого – ляна,
Нема правди ні від кого – ляна.

Нема правди та не буде – ляна,
Пішла правда поміж люди – ляна.

Пішла правда долинами – ляна,
А неправда межи нами – ляна

 Гей на горі там женці жнуть

Гей на горі, гей на горі там женці жнуть!
Гей на горі, гей на горі там женці жнуть!

А попід горою, яром, долиною
Козаки йдуть! Козаки йдуть!

Попе-попереду Дорошенко,
Попе-попереду Дорошенко –

Веде своє військо, військо запоріжське,
Хорошенько! Хорошенько!

А поза-а позаду Сагайдачний
А поза-а позаду Сагайдачний,

Що проміняв жінку на тютюн та люльку
Необачний! Необачний!

Ой, вернися, ой вернися, Сагайдачний.
Ой, вернися, ой вернися. Сагайдачний

Верни тютюн, люльку, візьми свою жінку
Необачний! Необачний!

Мені з жінкою, мені з хінкою не возиться!
Мені з жінкою, мені з жінкою не возиться!

А тютюн та люлька козаку в дорозі
Пригодиться! Пригодиться!

 Гей, там на горі Січ іде

Гей, там на горі Січ іде,
Гей, малинову фану несе,
А колір фани – жовтий цвіт
Тай на синім полі, як блакить.

Гей, під блакитний прапор враз
Ми всі ставаймо, бо вже час.
Ми присягаєм, не спічнем,
Аж поки кайдани не пірвем.

Гей, тоді встане Вкраїна
З-під большевицького ярма,
Тоді нам ся доля усміхне,
Тоді наша Украйна оживе.

 Гиля, гиля білі гуси

Гиля, гиля, білі гуси,
Стежечкою до води.
Прошу тебе, мій миленький,
До другої не ходи.

Бо як будеш, мій миленький,
До другої ходити.
Перестануть ясен місяць
І зіроньки світити.

— Ой дівчино, дівчинонько,
Шукай собі молодця.
Бо я в цюю неділеньку
Йду з другою до вінця.

— Як ти будеш вінчатися,
То я прийду подивлюсь.
Як ти станеш присягати,
Я сльозами обіллюсь.

Як зв’язали білі рутки,
Кругом столу обвели,
Молодую дівчиноньку
Дрібні сльози облили.

Гиля, гиля білі гуси,
Гиля , гусоньки на став.
Любив мене мій миленький
Любив – тепер перестав.

 Глибока криниця

 Глибока криниця, глибоко копана
Там стоїть дівчина як намальована.
Ля-ля-ля-ля-ля-ля, ха-ха-ха-ха-ха-ха,
Там стоїть дівчина, як намальована.

До криниці пішла, водиці набрала
Про свого парубка милого думала.
Ля-ля-ля-ля-ля-ля, ха-ха-ха-ха-ха-ха,
Про свого парубка милого думала.

Якби я милого на дні побачила,
То би’м я за ним в криницю скочила.
Ля-ля-ля-ля-ля-ля, ха-ха-ха-ха-ха-ха,
То би’м я за ним в криницю скочила.

Ой ні не скочу я, криниця глибока!
Криниця глибока, студена в ній вода.
Ля-ля-ля-ля-ля-ля, ха-ха-ха-ха-ха-ха,
Криниця глибока, студена в ній вода.

 Горіла сосна, палала

Горіла  сосна, палала! (двічі)
Під нев дівчина стояла

Під нев  дівчина стояла.(двічі)
Русяву косу чесала.

Ой коси, коси ви мої,(двічі)
Довго служили ви мені.

Більше служить не будете, (двічі)
Під білий вельон підете.

Під вельон під фустку, (двічі)
Більш не підете за дружку.

Під білий вельон, під вінець (двічі)
Більш не підете на танець.

Ой коси, коси ви мої, (двічі)
Довго служили ви мені.

Тепер служити не будете, (двічі)
Бо вже під вінець підете.

 Горіхове сіделечко

Горіхове сіделечко, а кінь вороненький –
Ним поїхав в московщину козак молоденький .

Горіхове сіделечко, в коня  біла грива,
Їхав  козак  у дорогу, думав, що щасливу.

Як поїхав козак з села, так там  і загинув –
Свою рідну Україну навіки покинув.

Казав собі висипати високу могилу,
Казав собі посадити в головах калину.

Будуть пташки прилітати, цвіт з калини їсти –
Будуть мені приносити з України вісти.

Всі ся пташки позлітали, цвіт з калини зїли,
Але мені молодому правди не вповіли.

 Гриць мене, моя мамко

Гриць мене, моя мамко,
Гриць мене полюбив,
Гриць мені, моя мамко,
Черевички купив.

Купив мені черевички
За новенький п’ятачок,
Щоб я зранку до вечора
Танцювала гопачок.

А як гуси з ставу гнала,
То спіткнулася й упала..
Ну а мама мене била,
Щоб я Гриця не любила.

  Грицю, Грицю, до роботи

«Грицю, Грицю, до роботи!»
В Гриця порвані чоботи…
«Грицю, Грицю, до телят!»
В Гриця ніженьки болять…

«Грицю, Грицю, молотити!»
Гриць не годен ніц робити…
«Грицю, Грицю, рубай дров»!
Кахи-кахи! Нездоров…

«Грицю, Грицю, роби хліб!»
Кахи-кахи! Щось охрип…
«Грицю, Грицю, до Марусі»!
“Зараз, зараз уберуся!”

«Грицю, Грицю, хоч жениться?»
“Не можу одговориться!”
«Грицю, Грицю, кого взяти?»
“Краще Галі не зіскати!

Галю, серденько моє,
Чи підеш ти за мене?”
“Стидкий, бридкий, не люблю
І за тебе не піду!”

Гуцулко  Ксеню

Темна нічка гори вкрила,
Полонину всю закрила.
А там постать сніжно біла –
Гуцул Ксеню в ній впізнав.

Він дивився в очі сині,
Тихо спершись на соснині
І слова палкі любові,
Він до неї промовляв:

«Гуцулко Ксеню,
Я тобі на трембіті –
Лиш одній в цілім світі,
Розкажу про любов».

Душа страждає,
Звук трембіти лунає,
А що серце кохає,
Бо гаряче, як жар.

Вже пройшло гаряче літо
Гуцул іншу любить скрито,
А гуцулку чорноброву
Він в останній раз прощав:

В Черемоші грали хвилі.
Сумували очі сині,
Тільки вітер на соснині
Сумну пісню вигравав:

«Гуцулко Ксеню,
Я тобі на трембіті, –
Лиш одній в цілім світі,
Розкажу про любов».

 Два городи обробила

Два городи обробила, (двічі)
Одну диню посадила –
Гуляю я! Гей, гуляю я!

Несла диню продавати, (двічі)
Та не знаю ціну дати
Гуляю я! Гей, гуляю я!

Поки люди ціну вклали, (двічі)
А цигани дин вкрали
Гуляю  я! Гей, гуляю я!

Поки тісто замісила, (двічі)
Свиня двері відчинила
Гуляю я! Гей, гуляю я!

Кури хату замітають, (двічі)
Хлопці в вікна зазирають
Гуляю я! Гей, гуляю я!

Де той вуйко Йосип

(Весільний переспів)

Де той вуйко Йосип, що горівку носить
Най він ся не тисне, бо вона йму скисне

Приспів: Гіркая, гіркая, гіркая вода
Най ся поцілує пара молода. (2 рази)

Ми не будем їсти, ми не будем пити,
Як князь не  покаже,чи  вміє любити.

Приспів: Гіркая, гіркая, гіркая вода
Най ся поцілує пара молода. (2 рази)

А як він княгиню буде цілувати,
Ми ті поцілунки будем рахувати.

Приспів: Гіркая, гіркая, гіркая вода
Най ся поцілує пара молода. (2 рази)

(В цей час кілька гостей голосно рахують поцілунки: «Раз!, «Два!», «Три!»…)

Ми не будем пити цю, що дали юшку,
Як не поцілує  старший дружба дружку.

Приспів: Гіркая, гіркая, гіркая вода
Най ся поцілує пара молода. (2 рази)

Та й нам кухарку приведуть старости,
Бо за її страви ми не маєм злости..

Приспів: Гіркая, гіркая, гіркая вода
Най ся поцілує пара молода. (2 рази)

Ой та ти старосто не цілуй кухарку,
Бо прийдеш додому, будеш мати сварку.

Приспів: Гіркая, гіркая, гіркая вода
Най ся поцілує пара молода. (2 рази)

Ми не будем питии і їсти так само,
Як до нас не вийлуть, і тато і мама.

Приспів: Приспів:Гіркая, гіркая, гіркая вода
Най ся поцілує пара молода. (2 рази)

Ми  будемо пити і їсти так само,
Як ся поцілують, і тато, і мама.

Приспів:Гіркая, гіркая, гіркая вода
Най ся поцілують тут тато і мама  (2 рази)

Кличте діда й бабу – будемо радіти.
Будемо співати вам «Многая літа!»

Співають «Многая літа!» татові, мамі, дідові , бабусі.

Ми вже будем їсти, ми вже будем питии,
Гостям всім бажаєм много літ прожити.

Приспів: «Многая літа!»

 Дівка в сінях стояла

Дівка в сінях стояла.
На козака моргала:
«Ти, козаче, ходи
Мене вірно люби,
Серце моє! Серце моє!»

«Як до тебе ходити?
Тебе вірно любити?
В тебе батько лихий
В тебе мати лиха.
Серце моє! Серце моє!».

«А ти батька не бійся,
А ти мами не бійся,
Як підуть вони спати
Йди до мене ти до хати.
Серце моє! Серце моє!

 Дівку циганка спинила

Дівку циганка спинила,
Стежкою йти не дая.
Каже: «Даруй з руки  перстень
Правду тобі скажу я.

Правду я тобі скажу,:
Скоро ти будеш в журбі
Хлопець якого ти любиш –
Зрадити хоче тобі».

«А я циганам не вірю –
Милий кохає мене,
Йди ти, циганко, від мене.
Хай я не бачу тебе».

Циганка йти не схотіла –
Правду сказала мені.
Милий мене покидає,
Більше не вернеться. Ні!.

Дівчино моя чорнобрива

Дівчино моя чорнорива.
Я так тебе вірно люблю,
Спішу я на зустріч з тобою –
Відкрию всю тайну свою.

Хотів би з тобов я, кохана,
У парі до віку прожить,
Та моя старенькая мати
Посватать тебе не велить.

Женися, сину, з багачков,
Правду тобі кажу я,
Вона приведе волів пару
Та ще й вороного коня.

Сиджу з багачков в садочку
І чую сумні я пісні,
То моя Маруся співає
На самій найвищій горі

«Женися як хочеш з багачков,
І з нею весело живіть,
А я зараз піду втоплюся
Мене моє серце болить».

Лишаю багачку в садочку,
Бо чую жалібні слова
Прибіг я живеньео до річки,
Бо думав – кохана жива

Виношу  дівчину на берег,
А з неї стікає вода,
Одягнена в плаття шовкове
Круг неї обвита коса.

В неділю її, вже ховали
Багачка  весела сидить,
А в мене на серці тужливо,
Така, що не можу я жить.

Дощик, дощик капає дрібненько

Дощик, дощик капає дрібненько –
Я гадала, я думала запорожець, ненько.

Якбим знала, якбим знала, звідки виглядати,
То пішла би поперед ним стежку замітати.

А він іде, а він іде, ступає дрібненько –
Це мій любий, це мій милий – подивіться, ненько!

Дощик, дощик та й так собі хлюпотить,
Розсердився мій миленький аж ногами тупотить.

Розсердився, розгнівався мій милий на мене,
А як гляне, серце в’яне і в нього і в мене.                             

Журавлі

Чуєш, брате мій,
Товаришу мій,
Відлітають сірим шнурком
Журавлі у вирій.

Приспів:
Кличуть “Кру-кру-кру,
В чужині умру,
Заки море перелечу,
Крилонька зітру”.

Мерехтить в очах
Безконечний шлях,
Гине, гине в сірій мряці
Слід по журавлях.

Приспів:

 За байраком, байрак

За байраком, байрак.
За байраком байрак,
А там степ та могили
Із могили козак,
Із могили козак
Встає сивий, похилий.

Іде в степ, а йдучи.
Іде в степ, а йдучи
Дуже сумно співає:
Нас тут триста ішло
Товариство лягло,
А земля нас не приймає.

Як запродав гетьман
У ярмо християн,
Нас почали гонити.
На своїй цій землі,
На цій рідній землі
Нас почали вбивати і бити.

Тут не бачив ніхто
Товариства свого –
Брат не бачив тут брата.
Кров із нас тут пили
І скидали нас всіх
У могилу закляту».

Похилився на спис,
Та й замовк, зажуривсь,
Став на край він могили.
На Дніпро поглядав,
Гірко плакав, ридав
Хвилі теж голосили.

З-за Дніпра із села
Чути гавкіт собак.
Треті півні співали.
Стрепенувся байрак,
Провалився козак,
А могила застогнала.

 Забудь мене, старенька мати

«Забудь мене, старенька мати,
Забудь мене, що я твій син,
Як був малий ти турбувалась,
А як підріс – кати взяли».

«Не можу, сину, боронити
Не можу, сину, бо слаба,
Кати злетілися як  круки
І закували  в кайдани.

Лежу я в ліжку, тай слабую
Біль розриває мою грудь.
Вже до могили недалеко –
Забудь мене, мене забудь»

За городом качки пливуть

  За городом качки пливуть,
Каченята крячуть…
Бідні дівки заміж ідуть,
А багаті плачуть.

Бідні дівки заміж ідуть
З чорними бровами,
А багаті дівки сидять
З кіньми та волами.

“Чи ти чула, дівчинонько,
Як я тебе кликав,
Така була темна нічка
Я до тебе сліпав?” –

“Ой чи чула, чи не чула,
Не обзивалася:
Темна нічка-петрівочка, –
Вийти боялася!” –

“Ой не бійся, дівчинонько,
Не бійся нічого,
Бо я хлопець молоденький
Не зрадив нікого!” –

“Ой не хоче твоя мати
Мене, бідну, знати,
Хоче собі багатую
Невістку шукати!” –

“Нащо мені на подвір’ї
Воли та корови,
Як не буде в моїй хаті
Любої розмови!”

За нашов стодоров
           (весільна)

За нашов стодолов
Видно чуже село,
Куди подивлюся, куди подивлюся,-
Всюди ми весело.

Мамцю ж моя, мамцю,
За кого ня даєш,
Він ня буде бити, не буде любити,
Що ти си гадаєш.

Віддай мене, мамцю,
За кого я хочу,
Хоч ня буде бити, не буде любити,
Нікому не скажу.

Віддала мя мамця,
За кого я хтіла.
Шуміла нагайка, (2)
Коло мого тіла.

Шуміла нагайка,
Ще й ся звивала,
Аж тіло чорніло, (2)
Мати це не взнала.

 Заповіт

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій.

Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.

Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.

І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

 Засвистали козаченьки

Засвистали козаченьки
В похід опівночі,
Заплакала дівчинонька
Свої ясні очі.

« Не плач, не плач, дівчинонько,
Не плач, не журися
Тай за свого миленького
Богу помолися!»

Стоїть місяць над горою,
А сонця немає
Стара мати свого сина
З слізьми проводжає:

« Прощай, прощай, мій синочку,.
Та й там не барися
За рік, за два, за чотири
Назад повернися!»

«Ой рад би я, моя мамко,
Щоб швидко вернувся,
Але кінь мій вороненький
Вже чомусь  спіткнувся.

Я не знаю,чим їхати,
Бо  кінь шкутильгає
А ще нашу Україну
Боронити маю»

Приспів:\

За селом, де колишуться віти

За селом, деколишуться віти,
Вітерець в верболозах заснув.
Десь заграла плакуча гітара,
Там дівча зустрічало весну.

-Ти поїдеш далеко, далеко
Так далеко від мого села,
Що не скаже той місяць з-за хмари,
Те, що в  тебе кохана була.

-Ти не плач, не журися, дівчино,
Ти не плач, не журись , не ридай,
Через рочок цвістиме калина
І тоді ти мене зустрічай.

І прийшла довгождана хвилина,
І прийшла довгождана пора,
Підійшла до калини дівчина,
Але хлопця нема, та й нема.

Та й нема, та й нема, та й не буде,
І хоч в серці любов та жива,
Буде знати як хлопців любити
І чи вірити в їхні слова.

Заспіваймо пісню веселеньку

Заспіваймо пісню веселеньку
Про сусідку молоденьку:
»Ой сусідко, сусідко, сусідко,
Позич мені решітко, решітко,
На й ся муки притрясу, притрясу, притрясу
Завтра вранці принесу, принесу!»

Заспіваймо пісню веселеньку
Про венгерку молоденьку:

«Ой, венгерко,  венгерко, венгерко,
Позич мені люстерко, люстерко
Най ся вуса підкручу, підкручу
Завтра рано доручу, доручу!»

Заспіваймо пісню веселеньку
Про жіночку молоденьку,

Про жіночку заспіваймо
Моє серце звеселяймо:

«Маю жінку молоду, молоду
Не пущу ї по воду, по воду
Могла би ся втопити, втопити
Мусив бим ся женити. Женити!»

 З вечора тривожного, аж до ранку

З вечора тривожного аж до ранку,
Вишивала дівчина вишиванку.
Вишивала дівчина, вишивала.
Чорну та червоную ниточку слала.

Ой та чорна ниточка часто рвалась,
А червона ниточка легко слалась.
Ой та чорна ниточка – розтавання.
А червона ниточка – то кохання.

Ой піду в неділеньку на гулянку.
Подарую милому вишиванку.
Сердся, мій соколику, чи не сердся.
Будеш ти носить її коло серця.

З вечора тривожного, аж до ранку.
Вишивала дівчина вишиванку.
Ой та тонка ниточка для сорочок.
А ще тоньше в дівчини голосочок.

Згадай же,милий, той тихий вечір,

Згадай же,милий, той тихий вечір,
Як ми обоє стояли.
Ти цілував моє личенько
І говорив: «мила моя!»

Ти обдурив мене словами,
Таяк малесеньке дитя.
І я лишилась без миленького ,
Кругом на світі я сама.

Ой поглянь в хатину,
Де терновий вінок плетуть.
Вінок терновий і хрест дубовий
За мнов на цвинтар понесуть.

Там, на цвинтарі росте калина,
Під тов калинов — дубовий хрест.
Тобі з другою життя не буде
І ти без мене пропадеш.

 З-за гори ще сонце не сходить

З-за гори ще сонце не сходить,\
З-за другої гори блищить –
Поїхав мій милий далеко,
За ним мене серце болить.

“Коли ти, мій милий, приїдеш?
Коли ти до мене прийдеш?
Коли ти мене молодую
Під шлюбний вінець поведеш?”

“Не скоро я, мила, приїду,
Не скоро я, мила, прийду.
Не скоро тебе молодую
Під шлюбний вінець поведу”.

«Шукаєш ти, милий, багатства,
А в мене багатства нема.
Лиш є в мене карії очі –
Це в мене багатство й краса.

Збудуй мені, милий, хатинку.
А я у ній жити буду.
Женися, мій милий, з другою –
До тебе слугою піду.».

«Не хочу щоб ти сама жила,
Слугою моєю була,
Лиш хочу мене щоб любила,
До смерті жоною була».

 З-за хмари сонце засвітило

З-за хмари сонце засвітило
І чорний ворон закричав.
Сльоза на груди покотилась –
Послідний раз «Прощай» сказав.

«Прощайте, карі оченята,
Прощай же, личко румяне,
Уста прощайте румянії,
Ще поцілуйте раз мене».

«Мене мій милий покидає
І милим моїм не буде
І голосок мій вже не вчує,
Бо він до нього не дійде.

Тай кажуть люди, що хорую,
Лічитись кажуть всі мені –
Вони любов не розуміють,
Які тяжкі без неї дні.

Не на сухоти я хорую,
Не на сухоти я помру,
А через милого й кохання
В могилу темну спати йду

Як я умру то поховайте,
То хрест на мене положіть.
А  буде хрест, тоді на ньому
Літери гарно напишіть.

Хто  ті літери прочитає
То зрозуміє, що там я
Дізнається про душу щиру,
Яка померла з кохання».

 Зеленеє жито, знлене

Зеленеє жито, зелене.
Хорошії гості у мене!
Зеленеє жито женці жнуть,
Хорощії гості в хату йдуть.

Зеленеє жито, зелене –
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито при межі –
Хорощії гості для душі.

Хорошеє жито за селом –
Хорощії гості за столом.
Зелененє жито, ще й овес –
Тут зібрався рід наш увесь.

Зелене листя, білі каштани

Зелене листя, білі каштани,
Ой як то сумно, як вечір настане. (2)

Ой як то сумно, ой як то нудно,
Любила хлопця – забути трудно. (2)

Любила хлопця півтора року,
Поки не взнали вороги збоку. (2)

А як узнали – на розєднали,
Бодай же вони щастя не мали. (2)

Тече річенька, береги в’ються,
Піду до річки та й утоплюся. (2)

Ой ти, дівчино, та й не топися,
Піди до церкви та й помолися. (2)

В церкву ходила, Бога просила.
Та не дав  Господь кого любила. (2)

Зелене листя, білі каштани,
Ой як то сумно, як вечір настане. (2)

 Зелений дубочку, чогось похилився

Зелений дубочку, чогось похилився?
Молодий козаче, чому зажурився?

Молодий козаче, чому зажурився?
Чи воли пристали? Чи з дороги збився?

Воли не пристали й з дороги не збився,
Та я молоденький  без долі вродився.

Пташечка у небі у парі літають,
А я молоденький ще пари не маю.

Зійшов місяць, зійшов ясний

 Зійшов місяць, зійшов ясний.
Зійшов місяць високо.
Подивися, любая дівчино,
Чи зайшов я далеко.

Як зайшов за круті гори –
Стала дівчина ридать.
Ой, вернися, любий козаченьку,
Щось маю тобі сказать.

Не вернуся, дівчинонько,
Бо не маю до кого.
Був я вчора в тебе під віконцем,
Ти кохала другого.

Я другого не кохала.
Тільки тебе одного.
Хлопець зірвав з ружі квітку,
Та й подав через вікно.

Треба було, дівчинонько,
З ружі квітку та й не брать.
Треба було, любая дівчино,
Та й двох разом не кохать.

Знов сади цвітуть

  Знов сади цвітуть
Зеленіють сходи,
Знов в долині Прут                   |(2)
Котить бистрі води.                 |

Приспів:

Понад Прутом моя Коломия,        |
Лине пісня її голосна,           |(2)
Плине полем, мов срібная хвиля,  |
Понад Прутом весна в нас, весна. |

Знов студентський гай
Кличе нас з тобою
Пахощами трав,                      |(2)
Піснею дзвінкою.                    |

Приспів.

Мріють в далині
Чарівні Карпати, –
Ой як любо нам                      |(2)
Рідний край кохати.                 |

Приспів.

Знов сади цвітуть,
Зеленіють сходи,
Знов кохані ідуть                   |(2)
Понад бистрі води.                  |

Приспів.                   

 Зоріє в небі зірка-зоряниця

Зоріє в небі зірка-зоряниця
І день новий надії роздає,
А я лечу, мов перелітна птиця
Туди, де квітне серденько моє

На білім світі різні є країни,
Та легко там співається мені,
Лиш для моєї рідної родини,
Моєї найдорожчої рідні.

Приспiв:
Рідня, моя рідня одвіку і до нині,
Живе моя рідня у ненці Україні,
Рідня, моя рідня велика і красива,
Свята любов моя і нездолання сила.

Мені близькі ці сонячні простори,
Ці неповторні села і міста,
Дніпрові зорі і Карпатські гори,
Краса людей і їхня доброта.

Торкає серце полум’ям калина,
Але в душі відлунюють пісні,
Люблю тебе, всім серцем,Україно,
Земля моєї милої рідні.

Приспiв:
Рідня, моя рідня одвіку і до нині,
Живе моя рідня у неньці Україні,
Рідня, моя рідня велика і красива,
Свята любов моя і нездолання сила.

 Іванку, Іванку, купи ми румянку

\Іванку, Іванку, купи ми румянку,
Най порумянюся, най порумянюся,
Як іду до танку.

У мого Іванка за шапков косиця
Тоді йде від мене, тоді йде від мене,
Як зійде зірниця.

Серед села липа  барвінком обвита.
Кажуть мені люди, кажуть мені люди,
Що я буду бита.

Темна нічка, темна до самого ранку
Любила та й буду, любила та й буду,
Я тебе, Іванку.

 Ішов козак потайком

Ішов козак потайком
Ішов козак потайком,
До дівчини  серденька  вечорком.

Ой, дівчино, відчини,
Ой дівчино відчини.
Твоє, моє серденько звесели.

«Ой, не буду відчинять,
Ой, не буду відчинять,
Бо ти схочеш, серденько, жартувать».

«Ой, не буду, не буду, ой, не буду, не буду,
Пожартую трошечки тай піду».

Жартували до зорі, жартували до зорі,
Поки стало виднесенько на дворі.

«Ой, козаче, утікай. Ой, козаче, утікай,
Та й на мене славоньки не пускай». (двічі).

І  шумить, і гуде,

І шумить , і гуде
Дрібний дощик паде.
А хто ж мене молодую
Тай  додому поведе?

Напивався  козак
На солодкім меду
– Гуляй, гуляй чорнобрива,
Я додому проведу.

– Не веди ж ти мене,
О, я прошу тебе.
Бо я злого мужа маю,
Буде бити мене.

Їде козак у дорогу

Їде козак у дорогу
Та й коника сідлає
Дівчинонька плаче:
«Де їдеш, козаче?» –
Дрібні сльоз втирає.

«Не плач, не плач, дівчинонько,
Я за рочок вернуся
Матінка дозволить,
Сестра не зборонить –
З тобою оженюся.

Тай минув вже рочок, минає і  другий –
Вже і третій настає.
Дівчина зівяла,
Козака чекала –
Від кохання вмирає.

Як умерла дівчинонька
Її вранці ховали –
Дівчата зійшлися
Рожу посадили
І сльозами полили.

Їде козак дорогою
І до хати прямує.
Стара мати плаче:
«Запізно, козаче»,-
З лиця сльози втирає…

«Не плач, стара мати,
А де твоя доня є?»
«Вже рочок минає
В гробу спочиває
Над нев рожа сіяє».

Їде козак дорогою
Та й на цвинтарі стає –
Брами ся втворяють,
Рожі ся всміхають,
А дівчина не встає…

«Устань, устань, дівчинонько,
Подивися – я вже є!»
«Рада би я встати,
З тобов розмовляти –
Сира земля не дає.

Було тоді приїжджати,
Як я була ще жива,
Ти тепер приходиш,
До мене говориш,
Як мене уже нема»..

Їхав, їхав козак містом

Їхав,  їхав козак містом,
Під копитом камінь тріснув.   Да раз

Під копитом камінь тріснув,
Соловейко в гаю свиснув   Да раз.

Соловейку, рідний брате,
Виклич мені дівча з хати    Да раз.

Виклич мені дівча з хати,
Щось я маю їй сказати   Да раз.

Щось маю запитати
Чи не била вчора мати?     Да раз.

Ой чи била, чи не била
Я з козаком говорила     Да раз.

Я з козаком говорила
З тим котрого полюбила  Да раз

Їхав козак з України

Їхав козак з України
По заході сонця,
Та й помітив  дівчиноньку —
Сидить край віконця.

. – Добрий вечір, дівчинонько,
Не кажу «Добраніч»
Прошу тебе, дівчинонько,
Прийми мене на ніч,

. – Ой не прийму, козаченьку,
Бо тебе не знаю.
Бо  своеї матусеньки,
Боятися маю..

Ти, козаче, коня спутай,
Та й ходи до хати,
Поговорим, серце моє,
Щоб не чула мати.

Спутай коня, козаченьку,
Пусти на отаву,
Лиш не пусти поміж люди
Про мене неславу.

 Їхали козаки із Дону додому

Їхали козаки із Дону додому,
Підманули Галю – забрали з собою.
Ой. ти, Галю, Галю молодая –
Підманули Галю – забрали з собою.

«Ходи, Галю, з нами, з нами – козаками
Буде тобі краще, як в рідної мами.
Ой. ти, Галю, Галю молодая. –
Буде тобі краще, як в рідної мами».

Везли вони Галю темними лісами
Привязали Галю до дуба кісками.
Ой, ти, Галю, Галю молодая,
Привязали Галю до дуба кісками.

Привязали Галю, дуба підпалили
І бідну дівчину так і залишили.
Ой, ти, Галю, Галю молодая, –
І бідну дівчину так і залишили.

Горить дуб той горить, горить тай палає.
А бідна  дівчина  рятунку благає.
Ой, ти, Галю, Галю молодая,
А бідна дівчина рятунку благає.

Ой. хто доньок має, най їх поучає
Най їх з козаками гулять не пускає.
Ой. ти, Галю, Галю молодая –
Най їх з козаками  гулять не пускає.

Їхав стрілець на війноньку

Їхав козак на війноньку,
Сказав – прощай, дівчинонько,
Прощай, дівчино, чорнобривонько,
Їду в чужу сторононьку.

Дай но дівчино хустину,
Може, я в бою загину,
Темної ночі накриють очі,
Легше в могилі спочину.

Дала дівчина хустину,
Стрілець в бою десь  загинув.
Темно ночи накрили очі,
Та й  опустили в могилу.

Лихії люди насилу
Взяли нещасну дівчину,
А серед поля гнеться тополя
Та й на стрілецьку могилу.

Гнеться тополя додолу,
Вітер по ній повіває.
А в тій могилі син України
Вічним же сном спочиває

 Казав мені батько, щоб я оженився

Казав мені батько, щоб я оженився,
По досвітках не ходив, та й не волочився

А я ще не є глухий – тата добре чую
Де дівчину чую, там і заночую.

Де дівчину чую, там і заночую.
А де молодичку, там і дві нічки.

Поки не женився, поки й не журився
Ні ложкою ні мискою, ні третьою колискою.

А як ожениася, зразу зажурився
І ложкою, і мискою, і третьою колискою.

Як ввійду до хати, одно каже: «Тату!»
Одно каже: «Тату», друге просить: «Папи»

Жінка бере патик в руки: «Тікай, чорте, з хати!
«Тікай, чорте, з хати! Йди в поле орати!

Йди в поле орати. Не тримайся хати,
Бо маємо дрібні діти чимось годувати!»

 Карий коню

Карий коню, карий коню,
Грива в тя сивенька
Завези ня, карий коню,
Де моя миленька.

Як приїдеш під віконце,
Тупнеш копитами,
Може вийде дівчинонька
З чорними бровами.

Ой не вийшла дівчинонька
Вийшла стара мати
Закликає, запрошає
Козака до хати.

Один козак з коня злазить,
Другий коня в’яже,
А той, третій йде до хати
«Добрий вечір!» – каже

«Добрий вечір, стара мати,
Дай води напитись,
Тай на свою гарну доньку
Ще раз подивитись».

«Кварта в хаті, вода в сінях
Піди та й напийся
Моя дочка на гулянню
Поїдь подивися».

Їде козак дорогою,
Дівчина гуляє
Козакові на конику
Серце ся вриває.

  Коби той вечір завечоріло

 Коби той вечір завечоріло,
Коби ту стежку перейти,
Коби з коханням розпрощатись
Би до дівчини більше не йти.

Ой знаю, знаю ти, мій миленький,
Що ти до нас трьох приходив.
Лишень не знаю ти, мій миленький,
Котру із нас трьох полюбив.

Першу любив я за її щирість,
Другу любив за красоту,
Третюлюбив я – сумна ходила,
Лишилась в серці моєму.

Ой вийду, вийду на крутий берег,
Там де клекочуть журавлі.
У воду скочу, заб’ється серце,
Знайду відрадоньку собі.

Козака несуть

Козака несуть
І коня ведуть,
А кінь голову клонить

А за ним , за ним
Його дівчина
Білі рученьки ломить.

А за ним  іде
Його дівчина
Йде і ридає, і плаче:

Я тебе довго,
Довго чекала,
А ти загинук , козаче.

Ой та й на кого
Лишив на світі ти
Мене кохану і милу

А мені хочеться
Не розлучатися –
Піти з тобою в могилу.

 Козак від’їжджає, а дівчина плаче

Козак від’їжджає, а дівчина плаче:
«Де ти їдеш, козаче?

Козаче, соколю, візьми мене із собою
На чужину далеку із тобою!»

«Дівчинонько мила, що будеш робила
На чужині далекій?»

«Буду  шити, прати, зеленеє жито жати
Лиш би, милий, з тобою!»

«Дівчинонько мила, де ти буде жити
На чужині далекій?»

«В степу під вербою,лиш би, милий, із тобою
На чужині далекій»

«Дівчинонько мила, що ти будеш їсти
На чужині далекій?»

«Сухий хліб з водою,Лиш би , милий, із тобою
На чужині далекій!»

Коли ви вмирали

Коли ви вмирали, вам дзвони не грали,
Ніхто не заплакав за вами.
Лиш в чистому полі ревіли гармати,
І зорі вмивались сльозами.

Коли хоронили вас в темну могилу,
Від болю земля заніміла.
Під хмарами круки стадами літали,
І бурею битва гриміла.

На ваших могилах хрести почорніли,
Берези схилились додолу.
Сплять хлопці-соколи, сини України,
Що впали за волю, за долю.

Коло млина яворина

Коло млина яворина, зацвіла калина.
Навчилася в саду спати молода дівчина.

Навчилася в саду спати межи яворами,
Бо любила розмовляти з хлопцями стрільцями.

«Пусти мене, моя мамо, у сад погуляти,
Коли півні заспівають я прийду до хати».

Піли півні, піли другі, кури квокотіли.
Кличе мати вечеряти – донька не схотілв.

«Те, що мамо, наварила,  їж собі саменька
Я вже вечеряла із своїм миленьким»

Коло мої хати зацвіли блавати

Коло мої хати зацвіли блавати
Хотіли мене тато рано заміж дати (2)

А тато хотіли, а я не хотіла
Прийшли старостоньки, я їм відповіла (2)

Не толочте трави, бо сіна не буде,
Не в’яжіте світа, бо життя не буде

Прошу я вас, тату, прошу я вас, ненько,
Не в’яжіте світа, бо я молоденька.

 Коло мої хати стежечка вузенька

Коло мої хати
Стежечка вузенька – гей!
Ніхто нев не ходить
Лиш я молоденька –
Гаю, гаю зелений!

Ніхто нев не ходить
Лиш я молоденька – гей!
В правій руці ключі
Від мого серденька –
Гаю, гаю зелений!

Коло річки, коло броду

Коло річки, коло броду
Два голуби пили воду.

А як води напилися,
Та й догори піднялися.

Пили, пили, вуркотіли,
І знялися, полетіли,

Крилечками замахали,
Про коханнячко згадали.

А як ми з тобов кохались,
Сухі дуби розвивались,

А як же ми перестали,
То й зелені повсихали.

 Копав козак криниченьку

Копав козак криниченьку неділеньки дві.
Любив козак дівчиноньку людям – не собі.

Ой, жаль, жаль  серцю буде, візьмуть її люди –
Візьмуть її люди – моя не буде.

А вже з тої криниченьки орли воду пють,
А вже тую дівчиноньку до шлюбу ведуть.

Ой. жаль, жаль серцю буде, візьмуть її люди,
Візьмуть ї люди – моя не буде.

Один веде за рученьку, другий за рукав,
А я стою, гірко плачу – любив та й не взяв.

Ой, жаль, жаль мені буде, візьмуть її люди,
Візьмуть її люди – моя не буде.

Ой, жаль, жаль не помало, любив дівчину змалу –
Любив дівчину змалу – любив та не взяв.

 Копав, копав криниченьку

Копав, копав криниченьку
У вишневому саду,
Може вийде дівчинонька
Рано-вранці по воду.

Вийшла, вийшла дівчинонька
Рано-вранці воду брать,
А за нею козаченько
Веде коня напувать.

Просив в неї відеречко,
Вона йому не дала.
Дарував їй з руки перстень,
Вона його не взяла.

Знаю, знаю, дівчинонько,
Чим я тебе образив,
Що я вчора ізвечора
Кращу тебе полюбив.

Вона ростом невеличка,
Ще й літами молода –
Руса коса  пояса,
В косі стрічка голуба.

  Край

Там, де гори й полонини,
Де стрiмкi потоки-рiки,
Де смерiчок ген розмай,
Ллється пiсня на просторi,
Вiльна, сильна, наче море,
Про мiй милий рiдний край.

I у синю даль
Понад горами лине пiсня ця
Про чудовий край,
Чарiвний край Черемоша й Прута.
Край, мiй рiдний край,
Пiсенний край завзяття i труда,
Ти – моя любов,
Ти – рiдна матiнко моя, земля.

Приїзжайте в Прикарпаття,
Приїзжайте, люди добрi,
Завжди будуть радi вам.
Хлiбом-сiллю, вас зустрiнуть,
Файну пiсню заспiвають,
В шану нашим свiтлим дням.

I у синю даль
Понад горами лине пiсня ця
Про чудовий край,
Чарiвний край Черемоша й Прута.
Край, мiй рiдний край,
Пiсенний край завзяття i труда,
Ти – моя любов,

Летить галка через балку  

Петить галка через балку,
Літаючи, кряче
А молода дівчинонька
Ходить гаєи, плаче.

Не пускає її мати
У сад погуляти
Не пускає до криниці,
Ні на вечорниці.

Раз увечері пізненько,
Як мати заснула,
Вийшла слухать соловейка,
Мов зроду не чула.

Вийшла стала під вербою
Дивиться на воду:
“Нащо мені моя мати
Дала таку вроду?

Дарувала чорні брови,
Та ще й очі карі,
Усе дала для любові,
Лиш не дала пари.

Було мені, моя рідна мати,
Цих брів не давати.
Було мені, моя рідна мати,
Щастя, долю дати!”

Летіла зозуля

Летіла зозуля сіла коло хати
Почала кувати – когось викликати..

Почала кувати і почула мати
Вона доньки голос впізнала із хати

Кувала, кувала й  почала казати.
Щоби її мама прийшла визволяти

Якбись, мамо, знала, яка мені біда,
То вже  б передала горобчиком хліба. (2)

Горобчиком хліба, голубкою солі.
Ой, мамо, ой, мамо, як тяжко без долі.

 Лугом іду, коня веду

Лугом іду, коня веду, розвивайся луже,
«Сватай мене, козаченьку, коли любиш дуже!

Ой чи сватай, чи не сватай,  та не відхиляйся,
Щоби слава не пропала, що колись кохався».

«Ой кохався не цурався – думав тебе брати.
Розрадили чужі люди  тебе бідну взяти».

«Ой як би я, козаченьку, тай була багато,
То могла би  парубками вже перебирати.

Ой якби я, козаченьку, купу грошей мала,
То такими парубками хату б замітала!»

 Мав я раз дівчиноньку

Мав я раз дівчиноньку чепурненьку,
Любу щебетушечку рум’яненьку.
Гей, гей-га, уха-ха,
Дівчино-рибчино молода.

Посилав я старостів у неділю,
Думав, — погуляємо на весіллі.
Гей, гей-га, уха-ха,
Дівчино-рибчино молода.

Мали повернутися з рушниками,
Але повернулися з гарбузами.
Гей, гей-га, уха-ха,
Дівчино-рибчино молода.

Всьому супротивився батько рідний,
Бо вона багатая, а я бідний.
Гей, гей-га, уха-ха,
Дівчино-рибчино молода.

Думав я втопитися з тої злості,
А вода холодная ломить кості.
Гей, гей-га, уха-ха,
Дівчино-рибчино молода.

Мала баба три сини
(
весіьна)

Мала баба три сини, три сини, три сини,
Розійшлися всі вони, всі вони, всі вони!

Один ходив до школи, до школи, до школи,
Другий робив постоли, постоли,постоли!

Третій робив санчата, санчата, санчата,
Щоб возити дівчата, дівчата, дівчата!

Поїхала баба в ліс, баба в ліс, баба в ліс
Дишилася, без коліс, без коліс, без коліс!

Зачепилася за пень, сухий пень, сухий пень,
Простояла цілий день, цілий день, цілий день!

Пішла баба до шевця, до шевця, до шевця
Позичити ремінця, ремінця, ремінця.

А швець бабу добре знав , добре знав,добре знав,
Хоть мав ремінь та не дав, та не дав, та не дав.

Надхали козаки, козаки, козаки, козаки, –
Давай бабо горівки, норівки, горівки.

В як взяв ту бабу страх, бабу страх, бпбу страх
Внесла бутлю в оден мах, в одн мпх, в оден мах.

Мала баба три сини, три сини, три сини,
Прзійшдися всі вони, всі вони, всі вони..

Баба в хаті вже сама, вже сама, вже сама,
Бо нікого там нема, там нема,там нема.

 Мала мати дочку

Мала мати дочку, дочку одиначку,
Тай віддала заміж, заміж за нелюба
У чужую стороночку.

А, як віддавала, то наказувала:
«Абись, моя дочко, дочко одиначко,
Сім рік в гостях не бувала!»

Дочка не стерпіла, додому хотіла,
Перекинулася в сивую зозулю
Тай до роду прилетіла.

А як прилетіла, на калині сіла,
Почала кувати, жалю завдавати,
Рідних з хати викликати.

Вийшов старий батько із рідної хати,
Тай виломив бука, вишневу булавку,
Став зозулю проганяти.

Вийшла стара мати, на порозі стала,
Та й у тій зозулі свою рідну дочку
Враз почала  пізнавати.

А як упізнала, то слова почула:
«Нащось мене, мамко, на чужину дала?
Нащо дала тай забула?»

 Мала мати одну дочку

Мала мати одну дочку, Катеринов звала.
Вона тоту Катерину гуляти пускала.

Іди,доню,Катерино, іди нагуляйся
Лиш дивися, Катерино, зрадити не дайся.

Ой гуляла Катерина гуляла, гуляля,
Тай там дівка  Катерина зрадитися дала.

«Ой ти, доню Катерино, що з тобов ся діє,
Що у тебе вже спреду фартух коротіє?»

«Ой ішла я понад ставом, там криничка була,
Напиламсі з неї води, вона мене вдула».

Сидит\ братчик коло стола тай кучері чеше.
«Не вір, мамо, Катерині, – Катерина бреше!

Бо ходив  я понад ставом, іщов і долинов,
Там гуляли якісь хлопці з нашов Катеринов.

Я дивився коло ставу – нема там криниці
Той фартух ся підоймає тай не від водиці!»

Мамина вишня в саду

Знову наснилось дитинство,
Тепле, як гарна весна.
Вишня вдяглася в намисто,
Мама щаслива й сумна.
Там за село проводжала
Долю мою молоду…
Щедро мені щебетала
Мамина вишня в саду.

Вдаль голубими вітрами
Весни за обрій пливли.
Раннім туманом у мами
Коси, як дим, зацвіли.
Мати в тривогах вінчала
Щастя жадане й біду…
Радо мене зустрічала
Мамина вишня в саду.

Здавна близьке й сокровенне
Все там, аж терпне душа.
Начебто й мама до мене
Стежкою в сад поспіша.
Знов, як бувало, до столу
Кличе, лиш в хату зайду…
Ронить зацвіток додолу
Мамина вишня в саду.

Пісня любові й дитинства
В серці бринить, як струна.
Наче священна молитва
З рідного краю луна.
Та не порадує літо
Душу мою молоду…
Плаче тепер білим цвітом
Мамина вишня в саду.

Мамина коса

Ой, чого калина віти похилила
Чи багато квіту,чи важка роса
Ой,чого так рано, мама посивіла
А була ж у неї золота коса./2р.

Мамине безсоння,мамині тривоги,
Простелила доля у незнану даль.
/За ворота вийде стане край дороги,
В коси заплітає сивини печаль./2р.

Стеляться тумани долами й лугами
Стеляться тумани на глибокі сни.
Гей,дорого дальня,повертай до мами,
Буде в її косах менше сивини./2р.

  Мамо, ж моя мамо, є в мене  причина

«Мамо, ж моя мамо, є в мене причина
Знайшлась на дорозі маленька дитина».

«Нічого, синочку, неси ї до хати,
Будем тій дитині матері шукати»

«Мамо ж моя мамо» є й друга причина –
Стоїть на воротях молода дівчина»

«Нічого, синочку, веди ї до хати
Буде цій дитині як рідная мати.

Молода дівчина буде нам за дочку,
А ми тій дитині купим колисочку.

Маленьке дитятко буде підростати
Та й буде радіти, що в нього є мати».

Мамо ж моя, мамо, я ж ваша дитина,
(Весільна, жартівлива)

Мамо ж моя, мамо, я ж ваша дитина,
Мені ся належить, мені ся належить
Подушка й перина.

Подушка й перина, корова з телятком,
Щоб я не ходила, щоб я не ходила
По селі з горнятком.

Тату ж ви мій, тату, я ж ваша дитина,
Мені ся належить, мені ся належить
Легкова машина.

Легкова машина, ще й цегляна хата,
Щоб я пам’ятала, щобя памятала,
Що я маю тата!

Бабцю ж моя, бабцю, я ж ваша онучка,
Мені ся належить, мені ся належить
Золота обручка!

Золота обручка, тисяча додатку,
Щоб я пам’ятала, щоб я памятала,
Що я маю бабку!

Ой діду ж мій, діду, я ж ваша онучка,
Мені ся належить, мені ся належить
Місячна получка.

Бувайте здорові, бо я уже їду,
Як не дасте гроші, як не дасте гроші
Більше не приїду!

 Мамцю моя, не лай мене

Мамцю моя, не лай мене,
За музику не дай, мене,
Бо з музики і маляра
Ще не було господаря.

У неділю грати, грати,
В понеділок ляже спати,
А в вівторок пити, пити,
А в середу жінку бити.

Іде в четвер підхмелиться,
А в п’ятницю поправиться,
А в суботу купить струни
Та й на друге село суне

Мені ворожка ворожила

Мені ворожка ворожила –
Мені ворожка гадала,
Щоби я хлопців не любила
Щоб не любила хлопців я.

Бо хлопець любить, та й покине,
А ти дівчино будь сама.
Бо хлопець дюбить , тай покине
А ти , дівчино, будь сама

Покине карі оченята
Покине личко цілуваь,
Покине дівчину любити,
Ще й коханою називать.

Нехай багачка тебе любить,
Нехай багачка тебе жде.
Вона любить не розуміє,
Як я любила колись тебе.

Як я любила, пригортала,
Як ясний місяць нам світив,
Як я тобі нагадувала,
Щоб завтра знов ти  приходив.

Що ти мав скорше приходити,
То ти зовсім не приходив –
Знайшов си іншу та й цілуєш,
А моє серце загубив.

Піду до лісу заблуджуся,
Нехай шукає  він мене.
Піду до моря утоплюся
Нехай забуде він мене.

Дівча до моря зближається
А чорна хвиля з моря б’є
Лівча з миленьким прощається
Правой рученькой махає.

У цю хвилину, в цю годину
Дівча до моря кинулось
Ще й де-не-де між хвилями
Правою ручкою махнуло.

 Ми зустрілися з тобою в Городенці

Ми зустрілися з тобою в Городенці –
Залишився жаль великий в моїм серці.

Як бим була знала, була б не кохала
І з тобою до пів ночі не стояла.

А тепер сама не знаю, що робити –
Чи кохати, чи любити, чи лишити..

Як бим була знала, була б не кохала
І з тобою до пів ночі не стояла.

Ой піду я в сад вишневий по водицю
А в милого очі сині, як зірниці.

Як би м була знала, була б не кохала
І з тобою до пів ночі не стояла.

 Ми підем де трави похилі

Ми підем де трави похилі,
Де зорі в ясній далині.
І карії очі, і рученьки білі,
Ночами насняться мені.

За річкою, за голубою,
Дві чайки у небо летять
В краю придніпровськім ми стрілись з тобою,
Веселко моя дорога.

Над полем зарошені віти,
Дубове верхівя звело.
У парі обоє ми будем любити
Усе, що на серце лягло.

Всміхаються обрії милі,
І вечір в осіннім огні.
І карії очі, і рученьки білі,
Ночами все сняться мені.

 Місяць на небі, зіроньки сяють

Місяць на небі, зіроньки сяють,
Тихо по морю човен пливе.
В човні дівчина пісню співає,
А козак чує, серденько мре.

Ця пісня люба, пісня ця мила
Вся про кохання, вся про любов.
Колись любились, тай розійшлися,
Тепер зійшлися, навіки знов.

Ой. очі, очі, очі дівочі,
Темні як нічка, ясні як день,
Ой, де ви, очі, плакать навчились?
Де ви навчились зводить людей?

Молодій дівчині не треба вірити,

Молодій дівчині не треба вірити,
Бо вона ще змалку уміє дурити,

Бо оте дівчатко, ще до школи ходить
І вже за собою штирьох хлопців водить.

Дванадцять рік має – вона вже гуляє,
Хлопцям по кишенях цукерків шукає.

Шіснадцять рік має і вже віддається:
«Дівчино, дівчино, що тобі здається?

Як скаже свекруха  раненько вставати,
То не буде чєсу личко малювати

Як свекруха скаже, щоб ти йшла до стайні,
То живо забудеш чи брівоньки файні.

А як вона скаже корову доїти,
То ти перед нею не будеш жвиндіти.

Як фостом ударит тебе та корова,
То зразу забудеш що ти гонорова.

Як будеш щоднини варити і прати,
Зітхнеш, що заживо стала дівкувати».

Вмиватии будеш гіркими слозами,
Та там вже не буде ні тата ні мами.

 На вулиці сурма грає

На вулиці сурма грає,
Мене мати не пускає,
Гей, та мене мати не пускає!

Пусти мене, моя мати,
На вулицю погуляти,
Гей, та на вулицю погуляти!

Буду тобі день косити –
Три дні ціпом молотити,
Гей, та три дні ціпом молотити!

Літа орел небесами,
Та й над нами молодцями,
Гей, та й над нами молодцями!

Ой, ти, орле, ти соколю,
Занеси ня в чисте поле,
Гей, та занеси ня в чисте поле!

В чисте поле, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину,
Гей,та де покинув я дівчину!

Та дівчина як перлина –
Ще не вмерла Україна,
Гей, та ще не вмерла Україна!

 На городі буркун

На городі буркун ягідок не родить,
А кум до куми щовечора ходить.

«Ой, кумцю моя, я принесу жита!»
«Ой, не йди, не неси, бо я буду бита!»

«Ой, кумцю моя, я принесу гречки!»
«Ой не йди, не неси, не тра суперечки!»

«Ой, кумцю моя, принесу сметани!»
«Ой прийди, принеси, милий мій, коханий!»

«Ой, кумцю моя, я принесу сала!»
«Ой, прийди, принеси – я буду чекала!»

На городі буркун ягідок не родить,
А кум до куми, як ходив, так ходить…

На городі верба рясна

На городі верба рясна,
Там стояла дівка красна.
Вона красна ще й красива.
Її доля нещаслива.

Її доля нещаслива –
Нема того що любила.
Нема його, тай не буде  –
Розрадили чужі люди.

Розрадили, розсудили
Щоб ми в парі не ходили.
А ми в парі ходить будем,
Як кохались так і будем.

 На городі верба рясна

На городі верба рясна
Чогось похилилася –
Чи мій милий такий гарний,
Що я так влюбилася?

Полюбила миленького
На сімнадцятім году –
Цілу ніченьку не спала,
Аж до першого часу.

А на першому часочку
Першим сном заснула я –
Сняться мені карі очі,
Темнорусі волоса.

Ой зійду я на ту гору,
Де жовтесенький пісок,
Чую милого гармошку
Ще й подружчин голосок

Я з подружкою дружила,
Довіряла як могла,
А подружка розпроклята
Мене з милим розвела.

На камені ноги мию

На камені ноги мию,
На камені стою –
Кругом мене чари сиплють,
А я ся не бою.

Кругом мене чари сиплють
А я не боюся,-
Коби скорше до вечора
Піду притулюся.

Коби скорше до вечора,
До темної нічки,
Що бим я ся подивила
Миленькому в вічки.

Коби скорше до осені
Віддамси, віддамси,
Але свому миленькому
Зрадити не дамси.

 Наливайте, браття, кришталеві чари

Наливаймо, браття, кришталеві чари,
Щоб шаблі не брали, щоб кулі минали
Голівоньки наші!

Бо козацька слава кровію полита,
Січена шаблями, рубана мечами,
Ще й сльозами вмита.

Наливаймо, браття, поки ще є сили,
Поки до схід сонця, поки до походу
Сурми не сурмили..

Щоби Україна повік не плакала,
Щоби наша слава, козацькая слава,
Повік не пропала.,

На поточку прала 

На поточку прала,
На вербочку клала,
Поможи ми, пане Боже,
Щом собі гадала.

Я собі гадала
Хлопця молодого,
А мене віддали
За діда старого.

А мене віддали
За діла старого,
Ще й казали шанувати,
Таяк молодого.

Я діда шаную –
Шанувати мушу,
Поможи ми, пане Боже,
Вирви з нього душу.

Вирви з діда душу,
Та й повісь на грушу,
Щоби кожний дід міг знати,
Як молоду брати.

 Настала та тиха і тепла весна

Настала та тиха і тепла весна
І місяць так ясно сіяє,
А там у садочку козак молодий,
Так вірно дівчині промовляє

Він клявся, божився, що любить її,
Що вічно ї буде  любити,
А місяць під тії чарівнії слова
За хмари почав заходити.

«Ой, місяцю ясний, соколю ти мій,
Будь свідком моєї любові,
Як милий покине мене молоду,
Я піду до тебе на розмову».

Настала та тиха і тепла весна
І місяць так ясно сіяє,
А там у садочку козак молодий,
Так вірно дівчині промовляє.

На Україні я родилася,

На Україні я родилася,
На Україні виросла я.
Ой скільки, скільки горя зазнала,
Поки любити навчилась я.

Я вишивала білу хустину,
Сама не знала кому, ї дать.
Як їхав милий на Україну,
Дала-м хустину сльози втирать.

А він хустинов сліз не втирає,
А до серденька, ї пригортав.
Аби-с, миленька, не говорила,
Що я тя вірно та й не кохав.

Люблю тебе я, як ангел Бога,
Люблю тебе я, як брат сестру.
Люблю тебе я, за карі очі,
Люблю тебе я за красоту

Нащо мені чорні брови

Нащо мені чорні брови,
Нащо карі очі,
Як ти мене, мій миленький,
Любити не хочеш !

Літа мої молодій
Марно пропадають,
Плачуть очі, чорні брови
Від вітру линяють.

Тяжко мені сиротині
На цім світі жити –
Свої люди, як чужі всі
Ні з ким говорити.

Нема кому розпитати,
Чому плачуть очі,
Нема кому розказати
Чого серце хоче.

Чужі люди не питають
Та й нащо питати?
Нехай плаче сиротина,
Нехай літа тратить.

Плачте очі, плачте карі,
Плакати будете.
Було очі дивитися
За кого ви йдете.

 Невисоко сонце сходить

Невисоко сонце сходить
Та не досягнути.
Невелика любов була,
Не можу  забути.

«Впадь листочку, впадь зелений,
З тої калиночки
Приїдь, приїдь , мій миленький,
З тої чужиночки».

«Рад би, рад би,  приїжджати –
Далека дорога.
Скинув шапку, поклонився:
«Будь, мила, здорова!»

Бувай, мила, ти здорова
Бувай здоровенька,
Та й не дайся на підмову
Ти ще молоденька.

Та не дайся на підмову
З розуму ся звести,
Не дай свою русу косу
Без вінця розплести.

 Не дивуйтесь, добрі люди

Не дивуйтесь, добрі люди, що перебираю,
Бо такого мужа хочу, якого я знаю:
Аби люльку не курив, тютюну не нюхав,*
Чужих жінок не любив і лиш мене слухав.

Не дивуйтесь, добрі люди, що я не женюся,
Я на жіночку вродливу здавна надіюся,
Аби кривих ніг не мала, хату пильнувала,
Як додому п’яний прийду, щоби цілувала

  Не рубай тополю

Не рубай тополю край дороги -.
Може, та тополя твоя доля?
Твоя доля світла, тополина,
Наче пісня журавлина.

Не рубай тополю, не рубай тополю.
Бо зустрінешся з бідою.
Не рубай тополю, не рубай тополю,
Краще ти полий її водою..

Не ламай калину біля хати,
Бо вона заплаче, наче мати.
І впадуть на трави, на шовкові,
Серця сльози колискові.

Не ламай калину, не ламай калину,
Бо вона в житті єдина.
Не ламай калину, не ламай калину,
Краще  приведи до неї сина..

Не стріляй у птаха на світанні.
Може, то любов твоя остання.
Може, то кохання, білий лебідь,
Що крізь ніч летів до тебе.

Не стріляй у птаха, не губи ти крила.
Може він шукає де є ти?
Не стріляй у птаха, не стріляй у птаха.
Краще, з ним у небо полети.

Не рубай тополю, не ламай калину,
Світлу пісню журавлину.
Збережи назавжди, збережи назавжди.
І байдуже мимо не пройди…

 Не сама я не сама

Не сама я не сама
Калину ламала
Ламав мій миленький гоя-я
Я лиш нахиляла.

А над, водов, над водов
Два прутики в’ються,
А над мною молодою
Два парубки б’ються.

Не бийтеся, парубки,
Я ваша не буду
Кому руку дала,
Кому руку дала
Того любить буду.\

Не сама я, не сама,
Калину ламала.
Ламав мій миленький,
Ламав мій миленький
Я лиш нахиляла.

 Несе Галя воду

Несе Галя воду,
Коромисло гнеться,
А за нею Йванко,
Як барвінок вється.

«Галю моя, Галю,
Дай води напиться
Тай на твою вроду
Ще раз подивиться»

«Вода у криниці,
Піди та й напийся.
Я вийду в садочок –
Прийди подивися»

Прийшов у садочок,
Зозулька кувала.
А ти мене, Галю,
Тай причарувала.

Прийшов у садочок,
Зозулька кувала:
«А ти мене, Галю,
Та й не шанувала».

«Стелися, барвінку,-
Буду поливати
Вернися, Іванку –
Буду шанувати».

«Скільки  не стелився,
Ти не поливала,
Скільки не вертався –
Ти не шанувала».

 Нині в далеку дорогу

Нині в далеку дорогу
Свого коня осідлаю,
Кріса закину на плечі,
Милу свою попрощаю.

Вихром полину я в поле,
Зелене море сколишу,
І незабудьку на спогад
Своїй дівчині я лишу.

Батькові, неньці вклонюся,
Рідних сестер попрощаю,
Шаблю  до боку припну я,
Ворона свого замаю.

І виряджала матуся
Сина, ой, свого сокола,
Щастя для нього у бою
Щиро благала у Бога.

А дівчинонька соколу
Квітку червону подала,
«Слава героям Вкраїни!»-
Вслід партизанам сказала.

 Нічка така темнесенька

Нічка така темнесенька, боюсь до дому йти,
А милий мій розсердився не хоче провести.
А потім став надумався, тай каже – проведу,
А я йому відповіла: «Сама до дому йду!»

Приходжу я до домоньку тай стукаю у вікно
Мати моя старенькая не спить давним-давно.
«Доню моя рідненькая, де ж ти всю ніч була?
Чому очка заплакані розплетена коса?»

«Мамо моя рідненькая, в подружки я була
Косу мою русявую подружка розплела».
«Доню моя, рідненькая, іди з мого двора
Шукай собі чорнявого що звів тебе з ума».

 Ніч  яка місячна

Ніч яка місячна, зоряна, ясная –
Видно, хоч голки збирай
Вийди, коханая, працею зморена
Хоч на хвилиноньку в гай.

Сядемо в купочці десь під калиною
І над панами я пан,
Глянь, моя рибонько, срібною хвилею
Стелеться в полі туман.

Ти не лякайся, що ніженьки білії
Змочиш об мокру росу –
Я тебе вірную аж до хатиноньки
Сам на руках віднесу.

Ти не лякайся, що змерзнеш, голубонько,
Нема ні дощу, ні хмар.
Я пригорну тебе до свого серденька –
Воно гаряче, як жар..

 Одна гора високая

Одна гора високая
А другая низька…
Одна мила далекая,
А другая близька.

У цієї близенької
Воли та корови,
А в тієї далекої –
Та чорнії брови.

У цієї близенької
Воли поздихають,
А в тієї далекої
Брівки не злиняють.

У цієї близенької –
Рушник на кілочку,
А в тієї далекої –
Брови на шнурочку.

Ой я цюю близенькую
Людям подарую,
А до тої далекої
Пішки помандрую!

Одного вечора пізненько

. Одного вечора пізненько,
Хотів провірити любов.
Всіх товаришів порозгонив,
Сам до коханої пішов.

Прийшов до неї  під віконце.
І аж завмер я в тую мить
Бо коло неї  на дивані
Якийсь невідомий сидить.

Прийшов він тближче під віконце,
Стиснув міцніше револьвер –
Невідомий її цілює,
А я з жалю мало не вмер.

В неділю рано по-раненьку,
Церковні дзвони всі гудуть.
Бо ту дівчину молодую
На цвинтар скоро  понесуть,

Оту дівчину молодую
На цвинтар скоро понесуть,
А того хлопця за провину
В тяжкі кайдани вже кують.

  Ой, вербо, вербо

«Ой, вербо, вербо, де ти росла,
Що твоя листячко вода знесла?»

«Ой знесла, знесла тиха вода,
А я молода, як ягода.

А я молода, як ягода,
Не піду заміж за рік, за два.

А вийшла заміж, аж п’ятого,
За пяниченьку проклятого.

Я кажу людям, що він не п’є
І що мене любить, мене не бє.

Ой милий, милий, що гадаєш?
Нащо худібку пропиваєш?

Пропив їсь коня вороного
Йдеш до стаєнки по другого!»

Ой вербо. вербо, сухая вербо

«Ой вербо. вербо, сухая вербо
На тобі листя зелене.
Ой де ти їдеш, де відїжджаєш
Ти, мій миленький, від мене?»

“Тай недалеко, моя серденько,
Вернусь до тебе скоренько.
А як загину, то, моя мила,
Щобись за мнов не тужила!.

!Чекала рочок, чекала другий,
Вже я не в сила чекати –
Якби я мала орлині крила,
Його летіла б шукати.

Лечу я нічку, лечу я другу
Милого свого не бачу,
Ой сяду,сяду в вишневім саду
Та щей гіренько заплачу”…

Ой вийшла  з хати старенька мати,
Тай із сьозами питає:
«Ой що за пташка, шо за пташина
В нашому саду співає?»

«Ой то не пташка, то не пташина
В  вашому саду співає,
Бо це дівчина зарученая.
Свого милого шукає!»

 Ой, вийду я, ой вийду я на гору

Ой, вийду я, ой вийду я на гору
На високу камяну. 

Тай погляну в долину,
На червону калину. 

На калині, на калині соловей
Він щебече ніч і день. 

«Соловею, соловею сивенький,
В тебе голос тоненький. 

Защебечи, защебечи ти мені,
Бо я в чужій, бо я в чужій стороні. 

Бо я в чужій, бо я в чужій стороні
Нема роду при мені.

Нема роду, родини,
Ні любої дівчини.Ой вийшов місяць із-за хмари

1.Ой вийшов місяць із-за хмари
І всю долину освітив.
Як освітив він всю долину, –
Назад за хмари ся схилив.

2.А в тій долині є хатина,
А в тій хатині два вікна.
Там мати доню научала, –
Доня заплакана була.

3.Ой, доню ж моя, люба доню,
Ти в мене ясочка одна.
Не ожидай козака з бою, –
Його на світі вже нема.

4.Багато хлопців повернулось,
Багато декого нема.
Багато дівчат заміж вийшло,
А ти зостанешся сама.

5.Не було чути більш нічого,
Лиш крик і плач, і зойк дочки.
На другий вечір нелюбові
Чіпляла доня рушники.

6.Чіпляля доня і плакала,
Згадала клятву, що дала.
Одного милого любила,
Другому серце віддала.

 Ой вийду я на ту гору

Ой вийду я на ту гору
Тай погляну на долину.
Долина широка, калина висока,
Аж додолу гілля гнеться. 

А під тою калиною
Стояв хлопець з дівчиною.
Дівчина стояла, слізьми ся вмивала
Свою долю проклинала.

Ой, якби я була знала,
Не йшла б заміж, а гуляла.\
В рідненького татка, в рідненької мамки
Горенька була б не знала. 

А тепер я мушу знати –
Пізно лягти, рано встати.
Пізненько лягати, раненько вставати
Свою долю проклинати. 

Ой вийду я на ту гору,
Гляну там на місяць ясний,
О, місяцю ясний, який ти прекрасний,
Який мій талан нещасний.

Ой, вишенько-черешенько

Ой вишенько-черешенько,
Чом вишень не родиш?
Молодая дівчинонько,
Чом гулять не ходиш?

– Ой, як її ягід родить –
Корінь усихає.
Ой, як мені гулять ходить –
Милий покидає.

Ой візьму я відеречко
Та й піду по воду.
Як не здиблю миленького,
То піду під воду.

Біжить тато, біжить мама
Та й кричать: – Рятуйте!
А дівчина відповіла:
– За мнов не жалуйте.

Тоді було жалувати,
Як була маленька,
Тепер мене пожаліє
Сирая земленька.

  Ой відти гора

Ой відти гора відти другая,
Поміж тими крутими горами
Сходила зоря 

Ой то не зоря – дівчина моя,
З новенькими  відер-відерцями
По воду ішла. 

«Дівчино моя, напій ми коня!»
«Не напою, бо  ся бою,
Я ще не твоя! 

Як буду твоя, напою тя два
З кедрової крини-криниченьки
З нового відра!»

Кінь воду не п’є, копитами бє
«Утікай же, дівчинонько,
Бо він тебе вбє!» 

«Як він мене вбє, жалю не буде,
Але знаю, знаю козаченьку,
Що буду твоя!»

Ой відцвіла черемшина

Ой відцвіла черемшина
Ягідок немає
Ой хто в приймах не буває,
Той горя не знає.

А я приймак, а я приймак,
Я  горе вже знаю.
Кладу кулак під голову
І спати лягаю.

Як поїхав приймаченько
У поле орати
Та й не дала йому жінка
Хліба, солі взяти

Оре, оре приймаченько,
На шлях поглядає
Усім жінки несуть їсти,
А  йому немає.

Іде, іде приймаченько,
Та в сопілку свище,
Теща хліб ховає й сало
Бо йде приймачище

Наварила стара теща
Борщу з буряками
Як наївся приймаченько,
То вмився сльозами
.
Захотілось приймакові
На лавочку сісти
Ну а  теща наказує:
«Неси курям їсти»

Щоб ті кури поздихали
І хата згоріла
Ой як мені це приймацьке
Життя надоїло.

Ой відцвіла черемшина
Ягідок немає.
Ой хто в приймах не буває,
Той горя не знає.

 Ой, в полі береза

Ой в полі береза
Росте кучерява –
Хто йде  не минає
Березу ламає.

Хто йде не минає,
Березу ламає,
Тяжко тому жити
Хто пари не має.

Тяжко тому жити
Хто пари не має,
А ще тяжче тому,
Хто ся розлучає.

 Ой, гаю-гаю, зелен розмаю

Ой, гаю-гаю, зелен розмаю, –
Любив дівчину, сам добре знаю

Любив дівчину півтора року,
Поки не взнали вороги збоку

А як узнали, нас розєднали,
Бодай же вони щастя не мали.

Ой, воріженьки, ніби й близенькі,
Пийте  гуляйте, як самі знайте.

Пийте, гуляйте як сомі знайте ,
А нас з милою не розлучайте.

 Ой гиля-гиля

“Ой гиля-гиля,
Гусоньки, на став!..
Добривечір, дівчино,
Бо я ще не спав!

Ой не спав, не спав,
Не буду й спати!
Дай же мені, дівчино,
Повечеряти!”

“Я ж не топила,
Я ж не варила,
А йшла по водиченьку –
Відра побила.

Я ж не побила –
Постановила,
З гори покотились
Та й самі побились.

В мене вечеря –
Рибка печена,
Не для тебе, серденько,
Приготовлена”.

 Ой дівчина по гриби  ходила

Ой дівчина по гриби ходила,
Ой дівчина по гриби ходила
В зеленому гаю заблудила
В зеленому гаю заблудила.

Побачила зеленого дуба
Побачила зеленого дуба.
«А вже тут я ночувати буду,
А вже тут я ночувати буду

Я думала, що дуб зелененький.
Я думала, що дуб зелененький.
А то стояв козак молоденький,
А то стояв козак молоденький.

Ти, козаче, молодий гультаю,
Ти, козаче, молодий гультаю
Виведи ня з зеленого гаю
Виведи ня з зеленого гаю.

Виведи ня з зеленого гаю
Виведи ня з зеленого гаю
Я молода дороги не знаю
Я молода – дороги не знаю».

«Якби дівка дороги не знала,
Як би дівка дороги не знала,
То козака гультяєм не звала
То козака гультяєм не звала…

Ти б сказала: «Козаче-соколю
Ти б сказала: «козаче-соколю,
Виведи ня бо я тут ся бою
Виведи ня, бо я тут ся бою

Виведи ня з зеленого бору
Виведи ня з зеленого бору
І відведи до самого двору
І відведи до самого двору».

 Ой, дівчино, шумить гай

«Ой. дівчино, шумить гай
Кого любиш забувай, забувай».

«Нехай шумить най гуде –
Кого люблю мій буде, мій буде».

Ой, дівчино, серце моє,
Чи підеш ти за мене, за мене?»

«Не піду я за тебе
Нема хати у тебе, у тебе».

«Поведу тя в чужую
Поки свою збудую, збудую».

«Збудуй хату з лободи
До чужої не веди, не внеди».

Чужа хата такая,
Як свекруха лихая, лихая.

Як не лає, то бурчить,
А все тихо не сидить, не сидить».

 Ой, зайшло сонечко. зайшло

Ой, зайшло сонечко, зайшло
Настала темна ніч, –
Мій милий мене покинув
Не сказав:»Добраніч!»

Мій милий мене покинув,
«Добраніч» не сказав.
Він мені молоденькій
Синочка дарував.

Коли мене син запитає:
«Де тато мій тепер?»
Синочкові тоді я скажу,
Що він  давно  помер.

Не треба синові знати,
Що тато на світі жиє,
Бо нащо йому то знати
Що й зрада на світі є.

Ой зацвіла ружа трояка

Ой зацвіла ружа трояка …
Ой мала я мужа, ой мала я мужа,
Ой мала я мужа пияка.

Нічого не робить, лишень п’є,
А прийде додому, а додому прийде,
А прийде додому – жінку бє.

-Не бий мене, муже, гн еарай!
Бо тебе покину, ще й маленькі діти,
А сама поїду в чужий край.

Ой я у човен сідалв,
Правою рукою, білою хусткою,
Білою хусткою махала.

Ой вернися, жінко, додому,
Не буду тя ити, а буду дюбити –
Дуже тяжко жити самому.

Ой вернулась жінка уночі,
А горшки побиті, р миски немиті,
А діточки плачуть уночі.

 Ой звіявся буйний вітер

Ой, звіявся буйний вітер,
З дерев листя позривав –
Щонайкращі свої літа,
Я в неволі змарнував.

Марно трачу свої літа,
Марно трачу свої дні,
Бо я сиджу в криміналі,
У тяженькій неволі.

Сонце сходить і заходить,
А мені це все одно –
Коло мене вартовії
Стережуть моє вікно

Най стережуть,най стережуть
А я звідси не втечу
Я ці замки стальовії
Поламати не зможу.

Україно, Україно!
Вірно я тебе люблю
Я за тебе, Україно,
Тяжкі муки тут терплю

 Ой, згадай, милий, ти той вечір

Ой, згадай, милий, ти той вечір
Як я з тобою стояла.
Ти цілував моє личенькю,
А я тобі говорила:

«Невже мене націлувавшись ,
Ти знов до  іншої підеш?
Невже кохання краще мого
Ти з іншою собі знайдеш?

Тобі я, милий, це казала,
А ти відай мене не чув,
Бо вже до мене не приходиш
Про мене вже  чомусь забув.

Ой згадай, милий, ти той вечір
Як ми з тобою стояли.,
Бо і тепер мені здається,
Що ми щасливими були».

Ой, з-за гори далекої

Ой з-за гори далекої
Орел воду носить.
Стара мати свого сина
Вечеряти просить.

Ой їж, мамо, ой їж, мамо,
Те щось наварила,
А я піду на вулицю,
Де дівчина мила.

Ой прийшов я на вудицю
Дівчини чекаю,
Поглядаю на віконце,
А її немає..

Батько гарний, батько гарний,
А мати лихая −
На вулицю не пускає,
Каже: молодая.

Ой, як пустиш мене, мамо,
На куточок прясти −
Може вийде козаченько
Сірих коней пасти?

Аж він іде й коня веде −
Розвивайся, луже!
Сватай мене, козаченьку,
Люблю тебе дуже!

Ой. з-за гори кам’яної

Ой, з-за гори кам’яної голуби літають –
Не зазнала гараздоньку,  вже й літа минають.

«Запрягайте, хлопці. коні – коні воронії
Тай поїдем вздоганяти літа молодії».

Навздогнали літа свої на кленовім мості –
«Ой верніться, літа мої, хоть до мере в гості».

«Не вернемось, не вернемось, бо нема до кого –
Було літа шанувати, як здоровя свого».

 Ой зелені огірочки

Ой зелені огірочки жовтії цвіточки
Люблю тебе, козаченьку, і твої слідочки.

Люблю тебе, козаченьку, як ти гарно граєш,
Лиш не люблю, козаченьку, що другу кохаєш.

А учора ізвечора, як мати заснула,
Заслухалась соловейка, мов зроду не чула.

Як слухала соловейка, задивилась в воду
Гарну красу мама дала, ще й милую вроду.

Ой учора ізвечора сталася новина
Покохала дівчинонька вдовиного сина.

 Ой казала мені мати

Ой казала мені мати, та й наказувала,
Щоб я хлопців у садочок не принаджувала.
Ой, мамо, мамо, мамо, не принаджувала.
Ой, мамо, мамо, не принаджувала…

Посилала мене мати до криниченьки:
“Піди доню та принеси ми водиченьки”.
Ой, мамо, мамо, мамо, та й водиченьки.
Ой, мамо, мамо, та й водиченьки…

Ждала, ждала мене мати – не діждалася,
А я з милим при керниці цілувалася.
Ой, мамо, мамо, мамо, цілувалася.
Ой, мамо, мамо, цілувалася..

Ой кум до куми залицявся

Ой кум до куми залицявся,
Посіяти конопельки обіцявся.
Сіяв, сіяв, присівав,
Присіваючи, казав:
“Ти кума, ти душа,
Ти кругом, кума, ох і хороша!”

Ой кум до куми залицявся,
Вибирати конопельки обіцявся.
Брав він брав, вибирав,
Вибираючи, казав:
“Ти кума, ти душа,
Ти кругом, кума, ох і хороша!”

Ой кум до куми залицявся,
Вимочити конопельки обіцявся.
Він мочив, примочав,
Примочаючи, казав:
“Ти кума, ти душа,
Ти кругом, кума, ох і хороша!”

Ой кум до куми залицявся,
Витіпати конопельки обіцявся.
Тіпав, тіпав, витіпав,
Витіпаючи, казав:
“Ти кума, ти душа,
Ти кругом, кума, ох і хороша!”

Ой кум до куми залицявся,
Випрясти конопельки обіцявся.
Пряв він пряв, випрядав,
Випрядаючи, казав:
“Ти кума, ти душа,
Ти кругом, кума, ох і хороша!”

Ой кум до куми залицявся,
Їй наткати полотна обіцявся.
Ткав він ткав, витикав,
Витикаючи, казав:
“Ти кума, ти душа,
Ти кругом, кума, ох і хороша!”

Ой кум до куми залицявся,
Їй пошити сорочечку обіцявся.
Шив він шив, вишивав,
Вишиваючи, казав:
“Ти кума, ти душа,
Ти кругом, кума, ох і хороша!”

Ой кум до куми залицявся,
Одягнути сорочечку обіцявся.
Одягав, одягав,
Одягаючи, казав:
“Ти кума, ти душа,
Ти кругом, кума, ох і хороша!”

 Ой летіли гуси

Ой летіли гуси з далекого краю,
Сколотили воду у тихім Дунаю

А як сколотили, то заговорили:
«Мусить война бути, бо вже йдуть рекрути!»

Вийшла стара мати із рідної хати:
«Вернися, синочку, щось маю казати.

Вернися, синочку, ще раз додомочку,
Най я тобі змию ще раз головочку»

«Було мені мити, як я був при тобі
Тепер мені змиють, бо я жовняр собі.

Голівоньку змиють дощі майовії
Кучері розчешуть кулі стальовії!»

Голову змивали дощі майовії,
Кучері чесали, кулі стальовії.

«Було мене мати колись не родити
Бо я тепер мушу кров свою пролити!»

Ой люблю я Петруся

А я люблю Петруся,
Та сказати боюся:

Ой лихо, не Петрусь,
Біле личко, чорний вус.

Била мене матуся,
Що я люблю Петруся.

Ой лихо, не Петрусь,
Біле личко, чорний вус.

Хоч ти, мати, мене вбий,
Таки буде Петрусь мій.

Ой лихо, не Петрусь,
Біле личко, чорний вус.

Наварила, напекла,
А для кого? Для Петра

Нема Петра, лише Гриць,
Шкода моїх варениць.

Ой, мамо, не можу нелюба любити

-Ой, мамо, не можу нелюба любити,
Бо ьуду нещасна із нелюбом жити
Бо тяжко, так тяжко із ним розмовляти,
Що легше і краще весь вік дівувати.

-Ой, доню, дивися яка я стара,
Мені в домовину лягати пора,
Як очі закрию, що буде з тобою?
Залишишся, доню, сама , – сиротою.

А в світі яке то життя в сиротини?
І горе, і нужду терпіти повинна.
Як лишу на світі тебе бідувати,
То там, під землею,не зможу лежати.

-Ой, мамо, голубко, не плач, не ридай –
Мої рушники із скрині виймай,
І хоч за нелюбом я щастя утрачу,
Ти будеш весела, – одна я заплачу.

На цвинтарі хрест на могилі біліє,
Там мати старенька ридає і мліє:
-Ой, Боже мій милий, що я наробила
Дочку свою рідну навік погубила?

 Ой. Марічко, чичері, чичері

Ой, Марічко, чичері чичері, чичері
Розчеши ні кучері, кучері,кучері.

Я бим тобі чесала, чесала, чесала
Лиш би мамка не знала, не знала, не знала.

Мамка буде дивитись, дивитись, дивитись,
А я буду ганьбитись, ганьбитись,ганьбитись.

Ой, Марічко, люблю тя, люблю тя, люблю тя
Заріж мені когутя, когутя, когутя.

Як кугутя запіє, запіє,запіє,
Вставай рано, Маріє, Маріє,Маріє..

Ой,Іванку, пропав бись, пропав бись, пропав бись
Чи на цукор не дав бись, не дав бись, не дав бись?

Влів би м гроші пропити, пропити, пропити,
Аніж цукор, купити, купити, купити.

Ой Марічко чечері, чичері, чичері,
Розчеши ми кучері, кучері, кучері..

 Ой маю я чорні брови

«Ой маю я чорні брови, маю карі очі,
Чом ти  мене, мій миленький, любити  не  хочеш?»

« Як ти хочеш, дівчинонько, щоб тебе любив я ,
Збудуй місток через річку, щоб по нім ходив я».

«Я би місток збудувала, ще й помалювала,
Я би тобі доріженьку плиточками вклала.

Я би місток малювала у усе зелене,
Лиш аби ти  кожний вечір приходив до мене».

Ой, на горі білий камінь

Ой, на горі білий камінь  Ку- ку-ку
Ой на горі білий камінь –
Верховинка сидить на нім.
Ку-ку-рі-ку-ку-ку-ку!  Ку-ку!

Прийшов до ні верховинець. Ку-ку-ку!
Прийшов до ні верховинець
«Верховинко, дай ні вінець!»
Ку-ку-рі-ку-ку-ку-ку! Ку-ку!

«Я бим тобі вінець дала! Ку-ку-ку!
Я бим тобі вінець дала,
Якбим зради не боялась!»
Ку-ку-рі-ку-ку-ку-ку! Ку-ку!

«Ой, не бійся зради тої .Ку-ку-ку!
Ой не бійся зради тої –
Слухай, дівче, слова мої!
Ку-ку-рі-ку-ку-ку-ку! Ку-ку!.

Йли до лісу зеленого Ку-ку-ку!
Йди до лісу зеленого,
Стрінеш хлопця молодого
Ку-ку-рі-ку-ку-ку-ку! Ку-ку!

Поцілуй го в біле лице Ку-ку-ку!
Поцілуй го в біле лице
Верховинко, чарівнице!»
Ку-ку-рі-ку-ку-ку-кук! Ку-ку!.

Цілу нічку цілувала Ку-ку-ку!
Цілу нічку цілувала
Аж зозуля закувала
Ку-ку-рі-ку-ку-ку-ку! Ку-ку!

 Ой на горі два дубки.

Ой, на горі два дубки,
Ой на горі два дубки, два дубки
Зібралися докупки.

Вітер ними хитає,
Вітер ними хитає, хитає,
Козак дівку питає:

«Ой, дівчино, чия ти? Чия ти?
Чи підеш ти гуляти?»

«Ой не питай чия я,
Ой не питай чия я, чия я
Як ти вийдеш – вийду я.

Бо я донька мамчина, мамчина –
Цілуватись навчена».

«А я в батька один син,  один син,
Поцілуюсь хоть би з ким».

Ой, на горі жито, жито

Ой, на горі жито, жито
На долині вода.
Не дай личко цілувати
Дівчино молода

Не дай личко цілувати,-
З розуму ся звести.
Не дай свою русу косу
Без вінця розплести..

Один братчик розплітає,
Другий ся питає:
«Ой, чого ж ти, наша сестро,
Такая сумная?»

«Пустіть мене, мої браття,
В вишневий садочок,
Най урву я ружу-квітку
Рожевий цвіточок.

Як урвала ружу-квітку
Кинула на воду –
Пливи, пливи ружо-квітко
Аж до мого роду.

Плила, плила ружа-квітка
На камені стала –
Вийшла мати води брати
Та й квітку пізнала.

«Чи ти, доню, там лежала?
Чи ти хорувала?
Чого твоя ружа-квітка
На воді зівяла?»

: А я, мамо, не лежала
І не хорувала,
Ой, на щось мене, мамо,
За нелюба дала?..

Я нелюба не любила
Й любити не буду
І з нелюбом в світі жити
Не буду, не буду»…

Ой на горі льон цвіте

Ой на горі льон цвіте,
Під горою стелиться,
Поїхав мій милий на друге село
Певно, там ожениться.

Осідлай коня милий, братчику,             ,
Коня вороненького,
Та й поїдемо на друге село
До мого миленького.

Як приїхали у чуже  село,
На чуже подвір’ячко
Як приїхали на подвір’ячко —
В милого весіллячко.

Спинили коня,до хати зайшли,
Тай не знали де стати,
Тай чи стояти, а чи сідати,
Чи назад ся вертати?

Ой на горі льон цвіте,
Під горою стелеться
То не чоловік, то не чоловік,
Хто два рази жениться.

Ой на горі льон цвіте,
Під горою квіточки,
То не чоловік, то не людина
Хто лишає діточки.

Ой на горі, на високій

Ой на горі, на високій,
Кучерявий дуб стояв –
Під тим дубом кучерявим
Козак дівку підмовляв.

Як підмовив він дівчину,
Швидко скочив на коня,
«Бувай, мила, здоровенька,
Бо я їду до війська».

А дівчина, як це вчула,
Стала плакать і ридать –
Козакові стало жалко –
Став дівчину утішать:

«Ти,дівчино, не журися,
Ти ще зовсім молода,
Як повернуся із війська.
Будеш ти моя жона».

« Де ти бачив, козаченьку,
Щоб сухий дуб листя мав?
Де ти видів, де ти бачив,
Щоб жонатий дівку взяв?.

Ой, на горі цигани стояли

Ой, на горі цигани стояли
.Ой, на горі цигани стояли.

Стояла, думала циганочка молода,
Циганочка молода. –(2 рази)

Один циган не п?є, не гуляє.
Один циган не п?є, не гуляє.

Стояла, думала циганочка молода,
Циганочка молода. –(2 рази)

Він циганку свою виглядає.
Він циганку свою виглядає.

Стояла, думала циганочка молода,
Циганочка молода. –(2 рази)

Дай, дівчино, ключі золотії.
Дай, дівчино, ключі золотії.

Стояла, думала циганочка молода,
Циганочка молода. –(2 рази)

Відімкнемо коні воронії
.Відімкнемо коні воронії.

Стояла, думала циганочка молода,
Циганочка молода. –(2 рази)

Ой, на горі цигани стояли.
Ой, на горі цигани стояли.

Ой, налийте мені чаю

Ой, налийте мені чаю,
Бо я їду, від’їжджаю.
Гей, гей, гей, уха-ха,
Бо я їду, від’їжджаю.

Ой, налийте мені рому,
Бо я їду до прийому!
Гей, гей, гей, уха-ха,
Бо я їду до прийому!

А в прийомі скляні двері,
Там сиділи офіцери.
Гей, гей,гей, уха-ха,
Там сиділи офіцери.

Офіцери й генерали
І був ящик з номерами
Гей, гей, гей, уха-ха,
І був ящик з номерами

Офіцери ще й солдати
І сказали вибирати
Гей, гей, гей, уха-ха
І сказали вибирати.

Випав номер сорок п’ятий,
Записали у солдати.
Гей, гей, гей, уха-ха,
Записали у солдати.

А у мене, молодого,
Нема з родичів нікого.
Гей, гей, гей, уха-ха,
Нема з родичів нікого.

Тільки є одна сестриця,
Та й та плаче ще й журиться.
Гей, гей, гей, уха-ха,
Та й та плаче ще й журиться.

А в прийомі за дверима
Стоїть дівка чорнобрива.
Гей, гей, гей, уха-ха,
Стоїть дівка чорнобрив

Ой дівчино моя мила,
Будь здорова і щаслива!
Гей, гей, гей, уха-ха,
Будь здорова і щаслива!

 Ой на ставі, на ставочку

Ой на ставі, на ставочку,
На ставі, на ставі,
Там пливали два козаки
На човні, на човні.

Там дівчина лебедоньки
Купала, купала,
На козака брівоньками
Моргала, моргала.

«Ти, козаче, гарний хлопче,
Соколю, соколю,
Візьми мене в новий човен
З собою, з собою».

«Як я можу, дівчинонько,
Тебе взять, тебе взять,
А хто буде лебедоньки
Загонять, загонять?».

«Є у мене старша сестра
Від мене, від мене,
Вона ції лебедоньки
Зажене, зажене.

Є у мене старший братчик
Ще й стрілець, ще й стрілець
Він поцілив в щонайкращий
Лебедець, лебедець».

Розлетілось сиве піря по траві.
І потекла кров червона по воді.

 Ой на ставі, на ставочку пливуть качки

Ой на ставу, на ставочку (Двічі)
Пливуть качки в три рядочки.

Одна другу доганяє, (Двічі)
Кожна собі пару має.

А котра її не має, (Двічі)
То на берег випливає.

Лиш я бідна нещаслива (Двічі)
Свою пару загубила.

Моя пара за водою (Двічі)
Пє гуляє із другою.

Або мені пару дайте, (Двічі)
Або мене розстріляйте.

Най я світом не торочу (Двічі)
Най я люблю кого хочу.

Най я світом не блукаю (Двічі)
Най я люблю кого знаю.

Зійшла зірка рано ясна, (Двічі)
Не журися, дівко красна.

Будеш мати чоловіка, (Двічі)
І клопоту аж до віка.

 Ой наступила та чорна хмара

Ой наступала та чорна хмара.
Став дощ накрапать,
Ой там збиралась бідна голота
До корчми гулять.

Пили горілку, пили наливку,
Ще й мед будем пить,
А хто з нас, братця, буде сміяться,
Того будем бить.

Ой іде багач, ой іде дукач, —
Насміхається:
“Ой за що, за що вража голота
Напивається?”

Ой беруть дуку за чуб, за руку,
Третій в шию б’є:
“Ой не йди туди, превражий сину,
Де голота п’є!”

Ой пішов дукач, ой пішов багач,
Не оглядався:
Він і третьому та заказував,
Щоб не сміявся.

 Ой не світи, місяченьку, не світи нікому

«Ой не світи, місяченьку, не світи нікому,
Лишень світи миленькому, як іде додому.

Світи мому миленькому, він мені до пари.
А як піде до другої, то зайди за хмари».

Ой не світив місяченько, зорі не світили
А я стою, гірко плачу – зрадив мене милий.

Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці

Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці,
Бо на вечорницях дівки чарівниці.
Бо котра дівчина. чорні брови має,
То ота дівчина усі чари має.

У неділю рано зіллячко копала
А у понеділок його полокала.
Як прийшов вівторок – зілля те зварила,
А в середу рано Гриця отруїла.

Як прийшов четвер той – Гриць мусив умерти,
Як прийшла п’ятниця – поховали Гриця.
А в суботу рано, мама дівку била:
«Та нащо ти, доню, Гриця отруїла?»

«Мамо, ж моя мамо, Гриць жалю не має
Бо отой Гриць, мамо, разом двох кохає.
А на нашій вишні листячко зелене,
Вже Гриця не буде ні в неї, ні в мене».

 Ой під вишнею, під черешнею

Ой під вишнею, під черешнею
Стояв старий з молодою, як із ягідкою.

І просилася, і молилася;
«Пусти мене, старий діду, на вулицю погулять!»

« Ой, я сам не піду і тебе не пущу,
Бо ти мене старенького ще покинеш на біду!

Тобі хатку куплю,  сіножатку куплю
І ставок, і млинок, і вишневенький садок!»

«Нащо мені хатка? Нащо сіножатка?
Чи ставок, чи млинок, чи вишневенький садок?

Як ти старий дідуган, ще й зігнувся, як дуга,
А я молоденька, гуляти раденька.

А я молоденька, гуляти раденька.
Було, діду, бабу брати. А не мені світ в’язати!» 

Ой піду я понад лугом

Ой піду я понад лугом, нуда-я, нуда- я !
Там мій милий оре плугом,нуда-я, нуда-я!

Понесу му їсти. пити, нуда –я, нуда-я,
Може буде говорити, нуда-я, нуда-я

Він наївся і напився, нуда-я, нуда-я,
Та й на плужок повалився, нуда-я, нуда-я.

  • Чому стоїш, та й не ореш, нуда-я, нуда-я,
    Чом до мене не говориш, нуда-я, нуда-я.

Бо ти руда і погана, нуда-я, нуда-я
І мене причарувала, нуда-я. нуда-я.

Який тобі дідько винен, нуда-я, нуда-я,
Що ти гарний чорнобривий, нуда-я, нуда-я.

Ти не сватав мене вночі, нуда-я, нуда-я,
Не вилізли тобі очі, нуда-я нуда-я.

А я руда вродилася, нуда-я, нуда-я,
Чорнявому судилася, нудая, нуда-я.

А як брови підмалюю, нуда я, нуда-я,
Чорнявого поціпую, нудая, нуда-я.

 Ой орали хлопці ниву

Ой орали хлопці ниву,
Виорали ярмо,
«Заплатиш мені, дівчино,
Чи я ходив дармо?»

«Я платила, козаченьку,
Ще й переплатила.
Цілував моє личенько —
Я й не боронила».

То при сонцю, то при зорях,
То при місяченьку.
Цілував моє личенько,
Вражий козаченьку.

І коли ми зустрічались —
Сухі дуби цвіли,
І коли ми розлучались —
Зелені пов’яли.

Хай дуби ті повсихають,
Що так рано цвіли,
Хай ті люди щастя не знають,
Що нас розлучили.

 Ой під мостом, мостом

Ой під мостом. мостом
Пливе риба з фостом –
Люблю я, люблю я
Того козаченька,
Що високий ростом.

Ой під мостом, мостом
Пливе качур дикий,
Не дай Боже
З милим розійтися
Буде  жаль великий.

Ой під мостом, мостом
Пливуть гусенята
Буду я, буду я
Свого козачеька
На мості чекати

 Ой під гаєм  зелененьким

 Ой під гаєм  зелененьким (2 рази)
Брала вдова льон дрібненький. (2 рази)

Брала, брала, вибирала, (2)
Тонкий голос подавала. (2)

Аж там Роман сіно косить, (2)
Тонкий голос переносить. (2)

Кинув косу додолоньку, (2)
А сам пішов додомоньку. (2)

На дубовий стіл схилився, (2)
Тяжко-важко зажурився. (2)

Вийшла з хати стара мати, (2)
Стала Романа питати: (2)

“Чому сидиш та думаєш, (2)
Чому не п’єш, не гуляєш?” (2)

“Дозволь, мати, вдову брати, (2)
Тоді будем пить-гуляти”. (2)

“Не позволю вдову брати, (2)
Вдова вміє чарувати. (2)

Зчарувала мужа свого, (2)
Причарує сина мого”. (2)

“А я чарів не боюся (2)
Та й на вдові оженюся”. (2)

 Ой, піду я до млина

Ой, піду я до млина до дірявого.
Там зустріну Василя кучерявого.

Ой піду я до млина, до дрантивого,
Там зустріну Василя чорнобривого.

По траві я ішла, заросилася.
А я з своїм Василем посварилася.

За пусте, за пустп, за пустесеньке,
Та й за теє яблучко червонесеньке.

Ой за грушечку, тай за сливочку
Перепросиш ти мене, мій Василечку.

А за сливочку та й за зернятко
Поцілуєш ти мене, моє серденько.

Ой піду я полем, полем

Ой піду я полем, полем
Траву поколишу
На кого я, товаришу,
Своя дівча лишу.

Ой на мене, товаришу,
На мене, на мене –
Буду її шанувати
Не гірше від тебе.

Шануй, шануй товаришу,
Ти мою дівчину.
Коли з війська, повернуся
До неї полину.

Минув рочок, минув другий
І третій минає
Вже й молодий козаченько
Додому вертає

Як прийшов він до дівчини,
Тай став під дверима,
А вже плаче в колисочці
Маленька дитина.

Мусив козак від дічини
Ні з чим ся вертати,
Бо товариш у тій хатіСтав дитині татом.

 Ой. помию я звечора ноги

Ой, помию я звечора ноги,
Бо прийдеться на землю ставать,
Бо прийдеться з миленьким розставатися –
Ох як тяжко його забувать.

Ти, подружко моя дорогая,
Не люби того хлопця що я,
Бо він з тебе також насміється
І останешся ти, так як я..

Ой, нащо ж ви траву викосили,
Об на сонці зівяла вона?
Ой нащо я росла виростала,
Об козак наді мною насміявсь?

 Ой попід гай зелененький

Ой під гай зелененький
Ходив Довбуш молоденький,
Він на ніжку налягає,
Топірцем ся підпирає.

– Ой ви, хлопці, свистом, свистом,
Западає стежка листом.
Ой ви, хлопці, бігом, бігом,
Западає стежка снігом.

Щоби Кути не минути,
До Косова повернути,
До Косова та й до Дзвінки,
До Штефанової жінки.

– Добрий вечір, Штефанова,
Чи вечеря вже готова?
– А вечеря буде пізна,
Усім людям буде звісна.

А вечеря не готова,
Бо Штефана нема дома,
Штефан пішов на роботу,
Повернеться аж в суботу.

– Ой чи будем вечеряти
А чи двері ламати?
– В мене двері тисовії,
В мене замки сталевії.

– Не поможуть двері твої,
Як поставлю плечі свої…
Довбуш плечі підставляє,
Штефан з поду вже стріляє.

Як устрілив в праве плече,
Із лівого крівця тече.
– Ой ви, хлопці, ви, молодці,
Візьміть мене на топірці,

Віднесіть ня  в Чорну Гору,
В Чорну Гору та й долину,
Де родився, там загину.
Де родився – там загину!

Де родились батько й мати,
Там я буду спочивати.
А ви, хлопці, не журіться,
Сріблом, злотом поділіться,

Штефану віддайте мірку,
Бо любив я його жінку
Болюбив я його жінку..

 Ой,  саду, ти, саду вишневий

Ой,  саду, ти, саду вишневий,
Розвийся ти раз назавжди.

Ой, саду, ти, саду вишневий,
Розвийся ти раз назавжди.

В саду розлучалася пара,
Під нею здригалася земля. ( Куплет двічі)

Як тільки почало смеркати
Дівчина в садочок пішла  2 р.

Не знає ні батько, ні мати
Де ділася їхня дочка. 2 р.

Послали за нею шукати,
Знайшли у саду – нежива. 2 р.

Дивіться ви, хлопці й дівчата
До чого любов довела –  2 р.

Така молоденька дівчина
З любові в могилу пішла. 2 р.

 Ой служив я в пана

Ой служив я в пана тай за перше літо
Заслужив я в пана курочку за літо.
А то курі-щебетурі
По садочку ходить, та й ходить –
Курчаточок водить, та водить.

Ой, служив я в пана  та другеє літо.
Заслужив я в пана качечку за літо.
А то качі дрібно скаче –
По садочку ходить, та ходить
Качаточка водить, та водить.

Ой служив я в пана та на третє літо
Заслужив я в пана гусочку за літо.
А то гусі сюсі-сюсі
По садочку ходить та ходить,
Гусяточок водить, та водить.
А то курі щебетурі ,
А то качі дрібно скаче,
А то гусі сюсі-сюсі –
По садочку ходять та ходять
Своїх діток водять та водить.

Ой служив я в пана за четверте літо
Заслужив я і пана індичку за літо
А той індик дик-дик-дик-дик.
А то курі щебетурі,
А те качі дрібно скаче,
А то гусі сюсі-сюсі.
По садочку ходять та ходять.
Дитяточок водять та водять.

Ой служив я  в пана і за п’яте літо
Заслужив я в пана барана за літо.
А той баран круторогий
Поламав собі всі ноги.
А то курі щебетурі …. і. т. д.

Ой служив я в пана і за шосте літо
Заслужив я в пана вже теля за літо
А то теля хвостом виля.
А той баран круторогий…..

Ой служив я в пана  і за сьоме літо
Заслужив я пана дівчину за літо.
А та дівка напилася і із печі звалилася,
А то теля хвостом виля.
А той баран круторогий
Поламав собі всі ноги.
А той індик дик-дик-дик-дик.
А то гусі сюсі-сюсі.
А то качі дрібно скаче
А то курі щебетурі
По садочку ходять та ходять
Курчвточок водять та водять.

Ой там за горою, ой там за крутою

Ой там за горою, ой там за крутою
Не по правді живе чоловік з жоною.

Не по правді живе, не по правді робить
Свою бє катує, до другої ходить.

Вона йому стелить білу постеленьку,
А він їй готує дротяну ногайку.

Біла постеленька порохом присіла,
Дротяна нагайка вже рве біле тіло.

Ой, я тебе прошу, не бий мене муже –
Моє біле тіло болить мене дуже.

Пусти мене, муже, в вишневий садочок,
Най урву я в ньому із ружі цвіточок.

Урвала цвіточок. Кинула на воду
«Пливи, пливи руже, аж до мого роду.

Та хай вся родина заплаче за мною
Бо вже моє тіло пливе за тобою».

            Ой там на горі

Ой, там на горі в зеленім гаю,
Ой, там на горі дуб стоїть.
А під тим дубом, а під тим дубочком,
Зелена ружа, білий цвіт. (2)

Ой, то не ружа, ой то не ружа,
То тільки з ружі білий цвіт,
Моєї дівчини дрібненькі сльози,
Що вона плаче день та ніч. ( 2)

Ой висить ябко, та й висить ябко,
Але впасти мусить.
Котра дівка файна, котра дівка файна,
Відатися мусить. (2)

Ой там на току на базарі

Ой там на току, на базарі
Жінки чоловіків продавали.
Як прийде все до ладу,
То я свого поведу,
Та й продам, Та й продам.

А за мого мужа треба дати,
А за мужа треба дати
Пару коней вороних,
Ще й сто рублів золотих,
Ще й сто рублів золотих.

Ой, стала я, подумала:
«З кіньми треба возиться,
З грішми треба носиться.
А мій милий чорнобривий,
До роботи не лінивий,
Він для мене знадобиться.

Він посіє, пооре,
Ні для кого, для мене
Ой, мій милий, чорнобривий
Пожалію я тебе, Пожалію я тебе».

 Ой, там під білов березов

Ой там під білов березов
Козак ранений лежав,
Знявши він очі угору,
З світом ще раз попрощав:

«Прощай ти, поле безмежне!
Прощай, Вкраїно, рідна! –
Думав героєм зостатись –
Ворог життя відібрав.

Не жаль ми тих довгих ночей,
Що м по чужині блукав,
Лиш жаль ми тих карих очей,
Що м  їх так вірно кохав!»

Ой, там під білов березов
Козак убитий лежав,
Знявши він очі угору,
З світом ще раз попрощав.

 Ой там серед поля, де дуб зелененький

Ой там серед поля,
Де дуб зелененький,
Ой там лежить стрілець,
Стрілець молоденький.

Ой лежить він лежить,
Терпить тяжкі муки,
Без лівої ноги,
Без правої руки.

Ой прийшла до нього
Рідна мати його,
Плаче і ридає
І питає його:

Ой, сину, мій сину,
Тось ся довоював,
Що  своєї рук
Й ноги не жалував.

Ой прийшла до нього.
Дівчинонька його
Сталася питати
Козаченька свого:

Козаче, козаче,
Де твоя рученька
Чим ти ня  пригорнеш
До свого серденька?

Ні чим пригортати,
Ні на чім стояти
Я тебе, мій милий,
Вже не буду мати!

«Дівчино, дівчино,
Не стій коло мене,
Витягни фустину,
Повтирай кров з мене.

Витягни фустину,
Ту щось вишивала,
Абись пам’ятала,
Що повстанця мала

Абись пам’ятала,
Що повстанця мала
І на Закарпатті
Його поховала.

І на Закарпатті
Його поховала
На його могилі
Слова написала:

«Слава Україні,
Всім героям слава
Щоби ця комуна
Навіки пропала!»

Ой там старий батько

Ой, там старий батько окопи копав,
Він здалека бачив як стрілець упав. 

Прийшов він до нього, а то його син
Підняв головоньку його й попросив: 

«Ой, сину, мій сину, чого ти мовчиш?
Чи ти поранений, чи вбитий лежиш?

Ой, сину, мій сину, дитино моя
Тебе поразила куля ворожа.

Я плачу мій, сину – тебе вже нема,
А дома лишилась матуся сама». 

«Не плач уже, тату, я йшов на війну.
Найди штири дошки – збий домовину!» 

Знайшов тато дошку, труну збудував
У вишневім саду сина поховав.

Сам прийшов додому, сів коло стола
І сказав він жінці: «Сина вже нема».

Ой, там у долині, гранатами зритій.

Ой, там у долині, гранатами зритій,
Лежить  під дубочком повстанець убитий.

Уже його тіло від вітру зчорніло,
А личко румяне зівяло, змарніло.

Не заплаче мати тепер над тобою,
Не посадить квіти на могилу твою

Не буде кувати літа вже зозуля,
Бо тебе зразила ворожа тут куля.

Не склонить калина на могилу віти
І дівчина вірна не зможн радіти.

Лиш бір засумує тихцем серед ночі
І ворон закряче довбаючи очі.

Ніхто не покладе тебе в домовину
А прийме у землю  зелена долина.

Хоч кров  у долині накриє   мурава,
Та слава не згине, повстанськая слава.

Ой ти, Ваня, Ваня, ти душа моя

Ой ти.  Ваня, Ваня, ти душа моя,
Я з тобою, Ваня не нажилася

Я з тобою, Ваня, не нажилася.
Ти сів тай поїхав – я лишилася

Ти сів та й поїхав вороним конем
А я ся лишила з маленьким дитям.

Ти сів та й поїхав залізницею,
А я зосталася удовицею

Ти сів та й поїхав в військо воювать,
А я зосталася дома горювать

Горювала нічку, горювала дві,
А на третю нічку вийшла до зорі.

А на третю нічку вийшла до зорі,
Чи не їде Ваня на білім коні.

Усі хлопці їдуть, усі хлопці йдуть,
А з-під мого Вані коника ведуть.

  Ой ти, горо кремениста,

«Ой ти, горо кремениста,
Лупайся, лупайся.
Ти, дівчино, кого любиш
Признайся, признайся».

«Хіба би я з піску була,
Щоб я ся лупала,
Хіба би я дурна була,
Щобим ся признала.

А я тобі, козаченку,
Така була мила?
Цілував їсь біле личко
Я не боронила.

Цілував їсь  моє личко,
Ще й білі рученьки,
Серед днини й вечорами
Та й при місяченьку». 

 Ой ти, дівчино, гарна та пишна

«Ой, ти, дівчино, гарна та пишна
Чомусь до мене в садок не вийшла?»

«Я виходила, тебе не було,
Я постояла тай ся вернула.

Більше не вийду з тобов не стану
Вишлю ти сестру такую саму».

«А я з сестрою весь вечір стою
Не та розмова, що і з тобою

Не та розмова, не тії слова,
Не біле личко, не чорні брови».

В саду ходила, квіти збирала
Кого любила, причарувала.

  Ой ти, дівчино, зарученая

«Ой ти, дівчино зарученая,
Чого ж ти ходиш засмученая?»

Ой ходжу, ходжу засмученая,
Бо не за того зарученая.

«Ой як же мені смутній не бути:
Кого люблю я, трудно забути».

«Ой ти дівчино, словами блудиш,
Сама не знаєш, кого ти любиш».

«Ой знаю, знаю, кого кохаю,
Тільки не знаю, з ким жити маю.

Чи з тим високим ще й чорнооким,
Чи з тим низеньким, чорнобривеньким.

А той високий буде мя бити,
А той низенький буде любити.

Сама я знаю чого я плачу;
Свого милого давно не бачу.

Буду стояти на тім камені,
Поки не прийде милий до мене.

Вийду за поле, гляну за море,
Одна я знаю, що це за горе».

Ой у вишневому садочку

Ой у вишневому садочку
Там соловейко щебетав,
Додому я просилася,
А ти мене все не пускав.

«Ой, милий мій, а я твоя
Пусти мене, зійшла зоря.
Проснеться матінка моя,
Буде питать де була я».

«А ти їй дай такий отвіт:
«Яка чудова тепла ніч
Весна іде, красу несе,
А тій красі радіє все».

«Ой, доню, то не в тому річ
Де ти ходила цілу ніч,
Чому розплетена коса?
І на очах блистить сльоза?»

«Коса моя розплетена –
ЇЇ подружка розплела,
А на очах блистить сльоза,
Бо полюбила хлопця я.

Ти не питай де була я
Ти також  була молода.
Я жити хочу, я люблю
Мамо, не лай дочку свою!»

  Ой у вишневому садочку

Ой у вишневому садочку, там соловейко щебетав
Фіть, фіть, Фіть.Тьох, тьох, тьох! Гоя, я! Ох,ох,  ох
Там соловейко щебетав.

Ой у зеленому садочку козак дівчину підмовляв.
Фіть фіть фіть. Тьох тьох тьох! Гоя, я!Ох-ох-ох!
Козак дівчину підмовляв.

Ой ти, дівчино, чорнобрива, та й чи підеш ти за мене?
Фіть, фіть, фіть. Тьох, тьох, тьох! Гоя, я ! Ох-ох- ох!
Та чи підеш ти за мене?

Моя матуся тебе знає – ти той козак, що все гуляє,
Фіть, фіть, фіть. Тьох, тьох, тьох Гоя, я Ох-ох-ох!
Ти той козак, що все гуляє.

А я матусі не боюся, бо я з тобою оженюся,
Фіть, фіть, фіть. Тьох, тьох, тьох! Гоя я!- Ох-ох-  ох!
Бо я з тобою оженюся.  

 Ой, у гаю при Дунаю

Ой, у гаю при Дунаю соловей щебече,
Він вже свої пташенята до гніздечка кличе:
«Ой, тьох, тьох, розтьох, тьох, –
До гніздечка кличе!» 

Ой, у гаю при Дунаю там музика грає
Там бє бубен, скрипка грає милий мій чекає
Ой тьох, тьох, розтьох, тьох –
Милий мій чекає! 

Ой у гаю при Дунаю, я сама лиш стою
Стою плачу і ридаю, милий, за тобою.
Ой, тьох, тьох, розтьох, тьох-
Милий за тобою!

                        Ой у лісі на полянці

Ой у лісі, на полянці,
Стояли повстанці –
Посходились до потоку
Вмиватися вранці.

Декотрі ся повмивали,
Декотрі ще мали –
Більшовицького нападу
Ся не сподівали.

Кулемети терескочуть,
Мов ті накажені…
Крикнув сотник Соловейко:
“Хлопці, я ранений!”

Упав Орел, упав Орест,
Упав Соловейко…
Крикнув: “Слава Україні!
Будь здорова, ненько…

Будь здорова, дівчинонько,
І ти, рідна нене…
А ти, славна Україно,
Не забудь за мене”.

Ой у лузі калина стояла,

Ой у лузі калина стояла, (2
Там дівчина води набирала.
Там дівчина води набирала, (2)
Вона всіх парубків чарувала.

Лиш одному нічого не шкодить, (2)
Він до неї щовечора ходить.
– Ти, дічино личка рум’яного, (2)
переночуй мене молодого.

– Я би-м тебе переночувала, (2)
Коби я ся зради не бояла.
– Ой не бійся, дівчино, нічого, (2)
Я ще в світі не зрадив нікого.

Ой, у лузі, та ще й при дорозі

Ой, у лузі, та ще й при дорозі
Червона калина…
Породила молода дівчина
Хоро… хорошого сина.
Породила молода дівчина
Хоро… хорошого сина.

А як вона  його породила
В зеленій діброві,
Та й не дала тому козакові
Ні ща… ні щастя, ні долі.
Та й не дала тому козакові
Ні ща… ні щастя, ні долі.

«Було б тобі, моя рідна мати,
Цих брів не давати,
Було б мені, моя рідна мати,
Щастя… щастя-долю дати!
Було б мені, моя рідна мати,
Щастя… щастя-долю дати!»

 Ой у лузі червона калина похилилася

Ой у лузі червона калина похилилася.
Чогось наша, рідна Україна, зажурилася.
А ми тую червону калину піднімемо,
А ми нашу славну Україну розвеселимо.

Ідуть, ідуть наші добровольці на широкий лан.
Розпочали Січовії Стрільці з москалями тан.
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу  славну Україну розвеселимо.

Гей у полі ярої пшениці золотистий лан.
Розпочали Січовії Стрільці з москалями тан.
А ми тую ярую пшеницю ізберемо.
А ми нашу славну Україну розвеселимо!.

Як повіє вітер буйнесенький з широких степів.
То прославить по всій Україні Січових Стрільців.
А ми тую червону калину збережемо,
А ми нашу славну Україну розвеселимо!

Ой у лузі кущ калини


Ой у лузі кущ калини,
Похилився до води.
Розкажи мені, калино,
Як попала ти сюди?

Та колись до нас весною,
Файний хлопець приїжджав.
Довго мною любувався,
А відтак з собою взяв.

Він хотів калину красну
Посадити у свій сад,
Не довіз мене – покинув,
Не вернув мене назад.

Я лежала висихала
Над потоком, край села,
У долині, на чужині
Сиротою там зросла.

Ой у лузі кущ калини
Похилився до води,
То розкажу вам я правду,
Як попала я сюди.

 Ой у мене в саду

Ой, у мене в саду розцвітає розмай,
Розцвітаються квіти розмаю.
А на серцю моїм розгорілась любов –
Розцвітає любов молодая.

Скільки років ходив, скільки років ждала
На ту зустріч твою роковую,
«А тепер, милий мій, ненавиджу я тебе
Через те, що ти любиш другую.

Чим же ліпша вона? Чим же краща вона?
І за що я тобі так немила
Чи за ті вечора, що з тобою стояла?
Чи за те, що м тя вірно любила?»

Ой у моїм саду розквітає розмай
Розвиваються квіти розмаю –
Пролетіла  любов – не прийде вже вона,
Не прийде вже любов молодая.

Ой у полі береза стояла

Ой у полі береза стояла.
Ой у полі береза стояла,
Береза стояла.

На березі зозулька кувала.
На березі зозулька кувала,
Зозулька кувала.

Питається зозулька берези,
Чом береза суха не зелена?
Суха не зелена?

«Як я можу зеленою бути?
Піді мною стояли рекрути.
Стояли рекрути.

Піді мною стояли рекрути,
Шабельками обтинали прути,
Обтинали прути.

З під коріння води добували,
Майорського коня напували,
Коня напували.

А як дали води ся напити
Один почав майора просити,
Майора просити?

«Ти, майоре, ти великий пане,
Пусти мене на урльоп до мами,
На урльоп до мами».

Пусти мене додому, до мами,
Бо там дівка залита сльозами,
Залита сльзами.

Най я дівку відведу шлюбу
Тоді прийду і служити буду,
І служити буду!»

 Ой у полі вітер віє

Ой у полі вітер віє,
А жито половіє,
А козак дівчину та вірненько любить,
А зайнять не посміє.

Тим він єї не займає,
А що сватати має,
Ой тим же він, ой, та й не горнеться,
А що слави боїться.

Сидить голуб на дубочку,
А голубка на вишні,
Ой признай, ой признайся, молода дівчино,
А що в тебе на мислі

Ой у полі криниченька

Ой у полі криниченька.
Йде до неї дівиченька.

Аж там Роман коня пасе,
А дівчина воду несе.

Поки вода ся встояла,
Із Романом розмовляла:

« Ой Романе, Романочку
Візьми мене за жіночку.

Буду прати і варити
І з тобою говорити!»

 Ой у полі нивка

Ой, у полі нивка, цвіте материнка,
Там дівчина жито жала гарна чорнобривка.

Жала вона жала. сіла спочивати –
Їхав козак з України мусив шапку зняти.

Мусив шапку зняти «Добрий день» сказати.
«Помагай Бог, дівчинонько, тобі жито жати!»

«Я на  Божу поміч вічно умію чекати
Може й ти, козаче, хочеш мені помагати?

Як ідеш мені на поміч, то коси косою –
Я буду  снопи в’язати слідом за тобою.»

Як пішов він помагати. Косив аж до ночі,
Так козак через те жито і відпарубочив.

  Ой у полі, полі  старий дуб розвився

Ой, у полі, полі
Старий дуб розвився.
Ой був братчик мій добренький
Поки не вженився .

А як оженився
Привів братовицю
Та й і вигнав тоді з хати
Рідную сестрицю.

Ой, у полі, полі
Сестра жито жала,
А як їхав брат на конях
Вона не впізнала.

«Тай чого ти, сестро,
Така горда стала –
З тобов привітався –
Ти не відказала?»

« Та того я, брате,
Та й не відказала –
Залилась сльозами
Тебе не впізнала..

Чи я тобі, брате,
Їсти не варила
Що ти мене вигнав,
Щоб в когось служила?

Чи я тобі, брате
Сорочки не прала.
Що ти мене вигнав,
Щоби бідувала?

Та й жий собі, брате,
Разом з братовою,
Не називай більше
Ти мене сестрою».

Ой, у полі, полі
Зимний вітер дує –
Брат живе в розкошах,
Сестра наймитує.

 Ой. у полі три калиноньки

Ой, у полі три  калиноньки,
Любив козак три дівчиноньки –
Чорнявую та білявую,
Третю руду препоганую.

З чорнявою я кохаюся,
З білявою залицяюся,
А з рудою препоганою
Певно іду розпрощаюся.

Не усі ї ті сади цвітуть,
Що весною розвиваються,
Не всі пари  повінчаються
Що ся люблять і кохаються.

 Ой учора ізвечора сталася новина.

Ой учора ізвечора сталася новина –
Зчарувала дівчинонька вдовиного сина

А щоб його чарувати кликала до хати:
«Ходи, ходи, мій миленький, щось маю казати!»

Як ввійшов він до хатини, стоїть гальба пива
«Випий, випий, мій миленький, бо я це вже пила!»

Випив гальбу, випив другу, третю допиває
І відчув, що його серце дуже ся стискає.

Як прийшов він додомоньку, ліг на постелину
Питається його мати: «Де ночував,сину?»

«Ночував я, моя мати, у дівчини в хаті
Вона дала мені тріла і мушу вмирати».

Ой, у ночі опівночі у пізню годину
Попрощався бідний хлопець із своюв родинов.

 Ой ходила дівчина бережком

Ой ходила дівчина бережком, бережком,
Заганяла селезня батіжком.

«Іди, іди, селезню, додому, додому
Продам тебе дідові рудому!»

За три копи селезня продала, продала
І за копу дударика найняла.

«Заграй мені, дударику, на дуду, на дуду,
Хай я своє горенько забуду!» .

 Ой, хто, хто Миколая любить,

Ой, хто, хто Миколая любить,
Ой, хто, хто Миколаю служить,
Тому святий Миколай,
На всякий час помагай,
Миколаю!

Ой, хто, хто спішить в Твої двори,
Того Ти на землі, на морі
Все хорониш від напасти,
Не даєш му в гріхи впасти,
Миколаю!
Миколай, молися за нами,
Благаєм ми Тебе сльозами.
Ми Тя будем вихваляти,
Ім’я Твоє величати,
Миколаю!

Ой, хто, хто Миколая любить,
Ой, хто, хто Миколаю служить,
Тому святий Миколай,
На всякий час помагай,
Миколай!

 Ой чиє то жито, чиї то покоси

Ой чиє то жито, чиї то покоси?
Ой чия то дівчинонька розпустила коси?

«Коси розпустила, по плечах пустила
Ой Боже, мій Боже, що я наробила?

Що я на робила, що я натворила
Козак має жінку я го полюбила?

Козаки має жінку, ще й діточок троє
А моє серденько крається на двоє».

Крається серденько на дві половини
Що мені робити молодій дівчині?

 Ой чиї то воли по горі ходили.

Ой чиї то воли по горі ходили.
Чи не тої дівчиноньки, що нас три любили?

Перша полюбила, друга покохала,
А та третя чарівниця – чарів готувала.

Чарів готувала – сиву перепілку,
Поставила перед милим на білу тарілку.

Не встиг козак зїсти крильце та реберце,
Заболіла головонька, зловило за серце

Було мені, дівко, чарів не давати,
Мав з тобою женитися, а мушу вмирати.

 Ой чий то кінь стоїть

Ой чий то кiнь стоїть,
Що сива гpивонька?
Сподобалась менi, сподобалась менi
Тая дiвчинонька.

Не так та дiвчина,
Як бiле личенько.
Подай же, дiвчино, подай же, гаpная,
На коня pученьку.

Дiвчина пiдiйшла,
Рученьку подала.
Ой кpаще б я була, ой кpаще б я була
Кохання не знала.

Кохання, кохання
З вечоpа до pання.
Як сонечко зiйде, як сонечко зiйде,
Кохання розведе.

Очі синії  сині

Очі синії сині дала мати дівчині,
А навіщо давала, та й не знала сама.
А тепер цій дівчині через очі ті сині
Ані вдень, ані вночі та й спокою нема.

А нащо було, мати, очі сині давати? –
Очі сині самотні, мабуть, будуть навік.
Очі сині та карі не підходять до пари,
А від цього серденько тільки в’яне й болить.

Не журися, дівчино, не журися, рибчино,
Прийде в серце потіха, прийде радісний час, –
Поєднається серце з юним другом навіки
І заграє веселка у дівочих очах.

 Ой чорна я си чорна

Ой чорна я си чорна,
Та й чорна, як циганка,
Ще м си полюбила, (двічі)
Чорнявого Іванка.

Іванка тай Іванка,
Іванка тай не дурня –
Як бим го не збудила (двічі)
То спав би до полудня.

То спав би до полудня,
То спав би до вечері –
Сподобались мені (двічі)
Іванкові кучері.

Марусю, ти, Марусю,
Люблю я твою вроду –
Люблю дивитися (двічі)
Як ти ідеш по воду.

Як ти ідеш по воду,
Як ти ідеш з водою –
Люблю дивитися  (двічі)
Марусю за тобою

Ой , в лісі два дубочки
Обидва зелененькі –
Ми такі спаровані ( двічі)
Обоє чорнявенькі..

Ой піду я до лісу
Два дуби заколишу –
Я звідси не поїду (двічі)
Кохання не залишу.

Ой, як файно жінку мати

Маж років вже нівроку –
Двадцять штири й трохи збоку.
Вже женитися я мушу,
Бо без жінки лиш ся мучу.

Приспів:

Ой, як файно жінку мати,
Буде з ким щоночі спати:
Як женився щебетала,
А тепер змією стала.

Маю рік вже смотолоку
,Коле колька мене збоку,
Вженюся – не буду впертий,
Бо без жінку можу вмерти.

Приспів:

Маю тепер файну дівку
Та й візьму  ха жінку.
Це як жар з святого неба,-
Буде жінка – то що треба.

Приспів:

Маю жінку – спить зі мною,=
Не дає мені спокою,
То щипає, то скобоче,=
Хто  ї знає чого хоче?

Приспів:

Аю жінку, маю діти,
Та не знаю як радіти,
Бо то гід ще було троє
А від всора ще є двоє.

Приспів:

Останній привіт тобі, мила

Останній привіт тобі, мила,
З-за ґрат, з-за решітки я шлю,
Бо завтра, бо завтра, дівчино,
Ти знаєш, на що я тут жду.

Розвіялись мрії кохання,
Хоч, може, і, може, не всі.
Чи тямиш слова ті останні:
“Вкраїно, життя – лиш тобі!”

Поїдеш в далекі табори,
Хоч важко там буде тобі…
А пройдуть дні горя, неволі,
Ти вернешся знов до сім’ї.

А я із друзями останусь
На сторожі рідних гробів
І духом вітатиму волю,
Що прийде на вістрях мечів.

А як вже народ відспіває
Всенародне свято весни,
Тоді, моя мила, в молитві
Про душу мою спом’яни.

Прохання ще маю до тебе!
Як мати моя ще жива,
Скажи їй, дівчино, від мене
Такії останні слова:

“Я, мамо, під кнутами ката
Своєї душі не зламав!
Хоч стали судити прокляті,
Пощади життя не благав.

Спокійно я ждав ті хвилини,
Коли на розстріл поведуть.
Ох, мамо, це все для Вкраїни!
Не жаль мені біль цей забуть.

(Ця пісня присвячена  Ірині Карачевській, дочці священика церкви в Ясеневі Пільному. Написана вона її коханим хлопцем Нестором Хоржевським. Обоє вони  загинули від  рук кремлівських визволителів Західної України у криміналі за членство в ОУН).

 Ой, у Ясенові сталася новина

Ой у Ясенові сталася новина
Вбив шашдарь Янковяк вкраїнського сина.

Мав хлопець в Палагни сестри ночувати.
Але серед ночі хтось викликав з хати.

Помежи ланами вели на дорогу,
Щоб люди не чули крик про допомогу.

Як вони йго вбили, стали при охоті
І лежить Никола в крові та й болоті.

Волося в болоті скувало морозом,-
Забирати хлопця приїхали возом.

Везуть його, везуть, кінь ся спотикая,
А сестра Палагна з жалю умлівая.

Ой сестра Палпгна з жалю умліва,
А шандарь Янковяк людей розганяє.

Як вкладали хлопця в його домовину,
Не плакала мама: «Ой,сину мій, сину!»

Ніхто не прощався такими словами,
Бо не мав вже хлопець ні тата, ні мами.

А як хоронили, сестра голосила:
«Женися Николо! – тебе я  просила.

Газдував бись, брате, і мав свої діти,
А ти нежонатим пішов з цього світу.

Ти хотів щоб волю  українці мали,
А тебе в могилу вороги загнали.»

Як його ховали, то оркестри грали,-
На цвинтар Николу селом прводжали.

Віддали честь люди вкраїнському сину,
Бо за їх свободу парубок загинув.

 Перелаз, перелаз від сусіда до нас

Перелаз, перелаз від сусіда до нас.
«Сусідський, легіню, сусідський легіню,
Чом не йдеш до нас?» 

«До тебе я ішов, та тебе не знайшов –
Темна нічка була, темна нічка була –
Тебе я  не знайшов. 

Як до тя ходити, як тебе любити?
Ти ж іще молода і я ще молодий –
Будем ся ганьбити». 

Перелаз, перелаз – від сусіда до нас.
Сусідський легіню, сусідський легіню,
Ти приходи до нас.

Під вікном любисток

Під вікном любисток пророста весною,
Тягнеться до сонця молоде стебло
Зароста стежина рутою-травою,
Де моє кохання вперше розцвіло.

Приспів:

І чого журитись, і чого втікати,
Молодість не вернещ чорнобриву знов.
Ожива любисток в зорях коло хати,
Та не оживає вирачена любов.

Приспів:

Край вікна любисток проростає в росах
Світиться кришталем, як мої літа.
Все, про що гадалось, так і не збулося,
Дорога стежина в серці зароста.

Приспів:

  Плаче захмарене небо

Плаче захмарене небо,
В роздумах клени сумні.
«Нам зустрічатись не треба» –
Тихо сказав ти мені.

Приспів:

Словом мене не порадиш,
Вірність свою збережу,
Хоч ти мене покидаєш –
Знвй, що тебе я люблю.

Справжнє то щастя кохати,
Як його доля дає.
Як ти посмів розтоптати
Перше кохання моє?

Приспів:

Падають сльози, як роси,
Зрада пече без вогню,
Серце моє не попросить
В тебе ні трохи жалю.

Приспів:

Хай на полях громовиця,
Я не піддамся журбі,
Часто мені будуть снитись
Очі твої голубі.

Приспів:

Більше побачень не буде –
Різні тепер в нас путі.
Серце моє не полюбить
Більше нікого в житті.

Приспів:

Піду у садочок, піду у вишневий

Піду у садочок, піду у вишневий,
Туди де мій милий ходив.
Сама я не знаю з ким стрінутись маю
І хто б мене вірно любив?

Ой, знаю, козаче, ой знаю, соколю,
Ой знаю я добре тебе.
Любив ти одную, любив та й покинув
І знаю покинеш мене.

Як ми там сиділи і зорі мигтіли
І місяць так ясно сіяв,
Квітки похилились, мов  щось шепотіли,
А ти мене все не пускав.

У новій хатині заграли музики –
Козака до шлюбу ведуть.
Молоду дівчину кладуть в домовину
На цвинтар її вже несуть.

Плаче захмарене небо

Плаче захмарене небо,
Хмари пливуть у журбі.
– Нам зустрічатись не треба, –
Тихо ти мовив мені.

Приспів:
Словом мене не пораниш,
Вірність тобі збережу.
Хоч ти мене покидаєш,
Знай, що тебе я люблю.

Падають сльози, як роси,
Зрада пече без вогню.
Тільки душа не попросить
В тебе ні каплі жалю.

Хоч на полях громовиця,
Я не втомлюся в журбі.
Вічно мені будуть сниться
Очі твої чарівні.

Більше побачень не буде,
Різні лежать нам путі.
Серце моє не полюбить
Більше нікого в житті.

Справжне то щастя кохати,
Раз його доля дає.
Як ти посмів розтоптати
Перше кохання моє.

Плив я річенькою плив

Плив я річенькою, плив
Тай до берега приплив,
Та й до тої дівчиноньки,
Що її любив.

Мене тая дівчинонька
З розуму звела –
Вона мене не одного
Уже зрадила.

Десь далеко. за рікою.
Грім за громом бє,
Чом зрадливу дівчиноньку
Грім тепер не вбє?

Плив я річенькою плив,
Тай до берега приплив
Тай до тої дівчиноньки,
Що її любив.

А  до тої дівчинонькї
Не пливу вже я,
Бо вона така зрадлива,
Бо вже не моя.

Повела розмову, мати,

Повела розмову, мати,
Із дочкою восени,
Біля тину, біля хати
Коло білої стіни.

Научала і питала
Свою дочку молоду –
З ким стояла, розмовляла
У вишневому саду?

Біля того перелазу
У садочку край села
Не стояла я ні разу
І ніколи не була!

– Ой неправду кажеш, доню,
По очах я впізнаю
Хто стояв у тім садочку
В білім платті у маю.

А дівчина як це вчула,
Очі долом повела:
То не я стояла, мамо,
То черешенька цвіла.

Повій вітре на Вкраїну

Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину,
Де покинув карі очі,
Повій, вітре, опівночі.

Між горами там долина,
В тій долині є хатина,
В тій хатині дівчинонька,
Дівчинонька-голубонька.

Повій, вітре, тишком-нишком
Над рум’яним, білим личком,
Над тим личком нахилися,
Чи спить мила, подивися.

Чи спить мила, чи збудилась,
Спитай її, з ким любилась.
З ким любилась, з ким кохалась
І кохати присягалась.

Як заб’ється в ній серденько,
Як зітхне вона тяженько,
Як заплачуть карі очі —
Вертай, вітре, опівночі.

А як вона позабула
І другого пригорнула,
То розвійся по долині —
Не вертайся з України.

 Повіяв вітер степовий

Повіяв вітер степовий,
Трава ся похилила.
Впав  в бою стрілець січовий,
Дівчина затужила.

А то був хлопець молодий,
Пора йому кохати,
Він впав, як той сухий листок,
Повік буде лежати.

Летить там ворон степовий
І над козаком кряче:
«Вставай, козаче молодий,
Твоя матуся плаче!»

Заплаче мати не одна,
Заплаче і дівчина,
Бо не одного козака
Сира земля накрила.

Повіяв вітер степовий,
Трава ся похилила,
Впав в бою стрілець січовий,
Дівчина затужила.

 Подивись, дівчино, камінь над водою

Подивись, дівчино, камінь над водою, –
Як камінь попливе, оженюсь з тобою.

Дівчина ходила, камінь доглядала,
Як вода прибула, то з собою взяла,
Як вода прибула, то з собою взяла.

Подивись, козаче, скільки зір на небі, –
Якщо їх полічиш, то піду за тебе.

Лічив козак, лічив, та не долічився,
На останній зірці козак помилився,
На останній зірці козак помилився…

«Коні, мої коні, де я вас напою?
Літа молодії, я вас не вздогоню».

 По діброві вітер віє

По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.

Стан високий, лист широкий
Марне зеленіє;
Кругом поле, як те море
Широке, синіє.

Чумак іде, подивиться
Та й голову схилить;
Чабан вранці з сопілкою
Сяде на могилі,

Подивиться – серце ниє.
Кругом ні билини!
Одна, одна, як сирота
На чужині, гине!

 Поза хатов стежка бита

  Поза хатов стежка бита,
Горох не скошений,
А мій милий чорнобривий
Ходить засмучений.

Не смутися, мій миленький,
Жени з серця тугу,
Як я тобі не вподобі,
Шукай собі другу.

Як я тобі не вподобі
З чорними очима,
То йди собі, мій миленький,
Хоть світ за  очима.

Як я можу, моя мила.
Кращої шукати
Як я довго находився
Коло твої хати.

Кілько я тут находився
Тай нащебетавси
Як соловей у садочку
Ягід надзьобавси.

 Позволь мені, мамо

«Позволь мені, мамо, криницю копати,
Би прийшли дівчата води набирати».

Прийшли  всі дівчата води набирати.
Лиш мою дівчину не пустила мати.

«Позволь мені, мати, корчму збудувати,
Би прийшли дівчата в корчмі погуляти».

Прийшли всі дівчата до корчми гуляти,
Лиш мою дівчину не пустила мати.

«Позволь мені, мати, на лаві лежати,
Чи прийдуть дівчата мене поховати?»

Прийшли всі дівчата мене поховати
І мою дівчину відпустила мати.

«Іди, іди, доню, милого ховати,
Не кажи нікому чи є в тебе мати.

Я прийшла, миленький, з тобов ся прощати.
Більше ти не будеш мене цілувати».

Покидаю я рідную хату

Покидаю я рідну Вкраїну
Покидаю я рідную мать,
А сам піду  молодий хлопчина,
Сам піду на позицію страждать.

Відірве мені руку альбо ногу
І на нарах мене понесуть,
А за мої страждання і муки
Хрест дубовий на грудях положуть.

  Покинув карі оченята

Покинув карі оченята,
Покинув личко цілувать
Покинув дівчину любити,
Та ще й милою називать.

Нехай багачка тебе любить
Нехай багачка тебе жде,
Вона  того  не розуміє,
Як я любила колись тебе.

Піду до лісу заблуджуся
Нехай шукає він мене
Піду до моря утоплюся
Нехай забуде він мене.

Пішла на берег, зупинилась,
Висока хвиля в берег бє.
Милий до поїзда сідає
Праву рученьку не дає

Понад моє  подвірячко<
Понад моє подвірячко
Зозуля летіла,
Чомусь не дав мене тато

Не дивився колись мене тато
На дівочу згоду,
Віддав мене в чужі краї,
Далеко від роду.

Ой зірву я з рожі квітку
Та й пущу на воду.
Пливи, пливи, з рожі квітко,
Та й до мого роду!

Пливла, пливла з рожі квітка,
Та й на воді стала.
Вийшла мати воду брати,
Та й квітку впізнала.

Пливла, пливла з рожі квітка,
Та й стала крутитись.
Вийшла мати води брати,
Та й стала журитись.

Ой чого ж та з рожі квітка
На воді зів’яла?
Видно в світах моя доня
Про нас всіх згадала?

Понад ставом колишуться віти

Понад ставом колишуться віти,
Вітерець відганяє від сну.
Десь, далеко заграла гітара –
Там дівчина встрічала весну.

«Ти поїдеш далеко – далеко,
Так далеко від мого села
І не скаже той місяць зрадливий,
Що у тебе кохана була».

«Ти не плач, не журися, дівчино,
Ти не плач, не журись, не ридай.
На весні, як цвістиме калина,
В тихий вечір мене зустрічай».

І прийшла довгождана хвилина,
І прийшла довгождана весна.
Там дівчина пішла до калини,
А милого ще й досі нема.

           Попри мою хату

Попри мою хату
Стежечка вузенька – гей.
Ніхто нев не ходить
Лиш я молоденька –
Гаю, гаю зелений.

Ніхто нев не ходить,
Лиш я молоденька – гей.
В правій руці ключі
Від мого серденька.-
Гаю, гаю зелений.

Приходи миленький
Я  буду чекати –гей,
Будем розмовляти,
Щоб не чула мати –
Гаю, гаю зелений!

Попри мою хату
Стежечка вузенька –гей
Ніхто нев не ходить
Лиш я молоденька –
Гаю, гаю зелен

 Посадила огірочки

Посадила огірочки
В чотири рядочки,
Не бачила миленького
Вже чотири рочки.

Ростіть, ростіть огіроч
В чотири рядочки
Не бачила миленького
Вже чотири рочки.

А на п’ятий побачила,
Як пшеницю жала,
Не посміла привітати,
Бо мати стояла.

Бо мати стояла,
А батько дивився –
Не посміла приітати
Щоби не сварився.

Посадила огірочки
Близько над водою
Сама буду поливати
Дрібною сльозою.

         По садочку ходжу 

По садочку ходжу, ворон коня воджу,
Через свою неньку нежонатий ходжу.

Через свою неньку, через рідні сестри
Не можу Марусю додому привести.

Доле моя, доле, що маю діяти,
Як маю Марусю додому забрати?

По садочку ходжу, ворон коня воджу
Через свою неньку нежонатий ходжу.

 По саду ходила

По саду ходила, цвіточки збирала,
Я свому милому зле слово сказала –
Прогнівила  милого, бо сказала зле слово.

Прийшла я додому,стала коло хати
І сама не знаю що тепер казати,
Бо мій милий гуляє, тай на мене моргає

Прийшов він до мене і каже: «Миленька
Ходи притулися до мого серденька»
«Та най тебе туляє, та що з тобов гуляє».

«Ти, моя миленька, пусти ня до хати,
Бо я не збираюсь тебе покидати.
Я з другими гуляю, а про тебе думаю».

Посеред поля є криниця

Посеред поля є криниця,
А в ній холодная вода.
Ой, як недобре когось кохати
І не кохати теж біда.

Піду в аптеку куплю я йоду –
Аптекар йоду не дає.
«Скажи, дівчино молодая,
Яка досада в тебе є»

«Яка досада йому не скажу,
Лишенька скажу, що болить
Мене мій милий давно покинув,
Любов у серденьку горить».

Посиплеться листя з берези

Посиппеться листя з берези,
Повіють холодні вітри.
На стан твій, на личко румяне,
На очі твої чарівні.

Ти вічно була нещаслива,-
Ти вічно ходила сумна,
Чому ти, моя мила,
У серці моїм лиш одна?

Одну я любив, бо весела,
А другу за вроду кохав
Тебе я кохав невеселу, –
Без тебе спокою не мав.

Ми мусимо ворога бити,
Загинути можу я вмить.
Та знай, моя мила дівчино,
Чому мене серце болить.

Якщо у бою я загину,
Ти, мила моя, пам’ятай, –
Як хочеш мене не забути, _
Могилу мою уквітчай.

 Посіяла людям літа свої

Посіяла людям літа свої, літечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу.
Навчила дітей, як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко – і тихо пішла за межу.

– Куди ж це ви, мамо?! – сполохано кинулись діти.
– Куди ж ви, бабусю? – онуки біжать до воріт.
– Та я ж недалечко… де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти… А ви вже без мене ростіть.

– Та як же без вас ми?… Та що ви намислили, мамо?
– А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках?
– А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах, і золото на колосках.

– Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злата,
Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт.
Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу, –
Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть!

Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,
Змахнула рукою – злетіли у вись рушники.
“Лишайтесь щасливі”, – і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки…

При долині кущ калини

При долині кущ калини
Похилився до води.
Ти скажи, скажи, калино,
Як попала ти сюди

Якось ранньою весною
Козак бравий прискакав.
Милувався довго мною,
А тоді з собою взяв.

Він хотів мене калину
Посадить в своїм саду.
Не довіз і в полі кинув –
Думав, що я пропаду.

Я за землю ухопилась,
Стала на ноги свої.
І навіки поселилась
Де вода і солов’ї.

Ти не дми на мене, вітре,
Я тепер не пропаду:
Наді мною сонце світить
І надалі я цвіту.

Прийшла весна

Прийшла весна, ми стрілися з тобою
Ти молодий, а я була дівча.
В наших серцях відкрилась перша тайна
І ми любились майже без чуття.

Ти приходив до мене опівночі,
Рідів що я чекаю і не сплю,
Ти цілував заплаканії очі
І говорив: «Не плач, мила! Люблю!»

Скажи чому мене ти покидаєш?
Скажи нащо повірила тобі?-
Якби не ти, сумна б я не ходила,
І день , і ніч не нудила в душі.

Ходить дівча над тихою водою
І стиха пісню свою гомонить:
«Бистра вода, візьми мене з собою,
Бо я не хочу більш без нього жить!»

  Продай, милий, бички, бички

«Продай милий бички, бички
Купи мені черевички,
Бо я панського роду
Не ходила боса зроду.

Продай милий і телицю
Купи мені ще й спідницю,
Бо я панського роду
Люблю у одежі моду».

Як став милий продавати
І миленькій купувати,
Нема в хаті чим палити
Нема дітям що варити.

Іде милий лан орати,
Став миленьку запрягати.
«Гей тягни цей віз миленька,
Бо волів нема, серденько»

«Продай, милий, черевички
Купи  для нас знову бички,
Бо я панського роду
Не ходила в возі зроду»

Пропала надія, забилося серце,

Пропала надія, забилося серце,
Заплакали очі мої.
Любив я дівчину і то ся минуло,
Тяженько на серці мені.

Якби вона знала любов мою щиру,
Вона би любила мене.
Вона би любила, як матір дитину,
І серце віддала б своє.

– Вернися, козаче, вернися, соколе,
Вернися, кохання моє,
Най руку обійму, личко поцілую,
І серце віддам, ти своє.

 Прощався козак із свойов родинов

Прощався козак із свйов родинов
Поїхав в далеку дорогу.

За свій рідний край, за стрілецький звичай.
Пішов в бій за свою перемогу.

А вітер колише шовкову траву,
Аж дуб додолини схилився.

Листя шелестить, вбитий козак лежить,
Над ним коник його зажурився.

– Ой коню ж мій коню, не стій наді мною.
Я тим часом полежу накритий.

Біжи, коню мій, скажи неньці рідній,
Що я лежу у степу забитий.

Хай батько і мати, й дівчина моя.
Нехай вони за мною не плачуть.

Бо я в степу лежу, за ріднею тужу,
Чорний ворон над мною закряче.

Ряди за рядами ідуть партизани,
До походу гармати їм грають!

За народную честь, за знущання і смерть
Вони ката усюди карають.

Стрілецькая слава не згине не вмре,
Будуть внуки про неї співати,

Що були козаки та й за волю лягли,
І про них всі хотіли  згадати

 Пусти мене, моя мамко, та на вечорниці

Пусти мене, моя мамко, та на вечорниці,
Най я свому миленькому сплету рукавиці.

Плету плету рукавиці, плету доплітаю-
Нема мого миленького – мати не пускає.

Прийди, прийди, мій миленький. звечора не пізно
Аби тобі коло иене сісти не завізно.

Не стій, милиі під віконцем, а їди до хати
Впала мені рукавичка – не можеу підняти. 

 Реве та стогне Дніпр широкий

Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.

І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.

Ще треті півні не співали,
Ніхто ніде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.

 Рідна, мати моя

  Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проважала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проважала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі блакитні твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі, журливі блакитні твої.

Я візьму той рушник простелю наче долю,
В тишім шелесті трав, щебетанні дібров,
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю,
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю,
І дитинство, й розлука, твоя материнська любов.

 Розквітли мальви коло хати

Розквітли мапльви коло хати
Співали ластівки пісень.
Дітей чекала рідна мати –
Мов свічка танула щодень.

І хата плакала сльозами,
Що мов дощами полились,
Бо сумувала за дітками,
Що в хаті гралися колись.

За морем син, дочка далеко,
А мати все сама, сама.
Вертаються до гнізд лелеки,
До матері дітей нема.

«А я плекала вас малими…
Скажіть у чім моя вина?»-
Ридала гірко стара мати
В самотній хаті, край вікна.

Цвіли черешні коло хати,
Співали ластівки пісень.
Дітей чекала рідна мати,
Мов свічка танула щодень.

 Розпрягайте, хлопці коні

Розпрягайте, хлопці коні,
Тай лягайте спочивать,
А я піду в сад зелений.
В сад криниченьку копать.

Копав, копав, копав криниченьку
У вишневому саду –
Може вийде,  вийде  дівчинонька
Рано-вранці по воду?

Вийшла, вийшла дівчинонька
Рано-вранці воду брать,
А за нею козаченько
Веде коня напувать.

Просив в неї відеречка
Вона йому не дала,
Дарував ї з руки перстень
Вона  його не взяла.

Знаю, знаю, дівчинонько,
Чим я тебе образив,
Що я вчора. вчора  ізвечора
Кращу тебе полюбив.

Вона ростом невеличка,
Ще й літами молода,
Руса коса, коса  до пояса
В косі стрічка голуба.

Пісня була строєною. Між куплетами  співали такий приспів:

«Маруся! Раз, два, три калина
Чорнява дівчина
В саду ягоди рвала» Маруся!

Рости, рости, черемшино

 Рости, рости, черемшино,
Широко ся розростай!
Ти, молода дівчинонько,
Про кохання забувай!

Ти, молода дівчинонько,
Про кохання забувай,
Бо я сиджу в криміналі
За Вкраїну, рідний край.

Ой, сидів я один рочок,
Ой, сидів я другий рік,
Прийшли браття-українці
Визволять мене на світ.

Одну браму розвалили,
Другу браму розтягли,
Взяли мене за рученьки,
На світ Божий вивели.

Україно, Україно!
Україно, краю мій!
Я за тебе, Україно,
Муки тяжкії терпів.

 Рушив поїзд в далеку дорогу

Рушив поїзд в далеку дорогу,
Сколихнулись вагони в похід
І в останній я раз поглядаю
На те все, що так вірно любив.

Ти сумна на пероні стояла,
Вітер коси твої розвівав,\
На очах твоїх сльози блистіли –
Ти ридала, я тяжко зітхав.

Прощавай, моя люба дівчино,
Бо я їду в далекі краї.
І не раз я напевно згадаю
Твої очі напевно сумні.

Сколихнулись вагони востаннє
І згадалися знову мені,
Наші зустрічі ті вечорами –
Поцілунки гарячі твої.

Рушник  вишивала

Рушник вишивала, в  вікно позирала,
Свого миленького від ранку чекала.

Чекала , чекала, пішла на толоку,
Може мій миленький стоїть десь там збоку?.

Уже й затужила – чи його побачу?
Бо болить серденько і мало не плачу.

А мій милий гуляє,
До другої моргає.

Пішла я додому,сиджу та й думвю,
Бо сама не знаю, що робити маю

Але чую – щось гуде,
То мій милий з танцу йде!.. .

Погримав у двері: «Відкривай , миленька,
Най я ся пригорну до твого серденька!»

«Я ще не здуріла, щоби відчиняла,
Най ота відчинить, що з тобов гуляла?»

Дівчинонько мила, відкинь ті страждання,
Бо що є фай ніше, як наше кохання?

Я з другою гуляю,
А про тебе думаю.

Садок вишневий коло хат

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.

Сім’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Та соловейко не дає.

Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.

  Світи, місяченьку

Світи, місяченьку, світи на діброву,
Нехай я перейду, нехай я перейду
До дівчини на розмову.

Світи, місяченьку, світи через річку,
Нехай я перейду, нехай я перейду
До милої на всю нічку.

Нехай я перейду, чобіт не замочу,
Най ніхто не знає, най ніхто не чує
До якої я ходжу.

Світив місяченько та й зайшов за хмари,
А я бідний плачу, а я бідний тужу,
Що не маю собі пари.

Світи, місяченьку, світи на діброву,
Нехай я перейду, нехай я перейду
До дівчини на розмову.

  Світить місяць, світить ясний

Світить місяць, світить ясний
Над коморою,
А я з тою дівчиною
Ще раз постою.

Вийди, вийди, дівче з хати
Щось буду казати,
Ой чи позволить батько й мати
Тебе бідну взяти?

Не позволить батько й мати
Мене бідну взяти,
Ти їдь собі на Вкраїну
Іншої шукати.

Проїхав я всю Вкраїну
І всі города,
Та й не найшов я кращу дівчину
Як та сирота.

Ой ви батьки з матерями
Думу думайте,
Там де двоє кохаються
Не розлучайте.

  Світить місяць, світить ясний

Світить місяць, світить ясний,
Світить ясная зоря.
Що за милий безобразний
Вечір прийде, п’ять нема?

А на п’ятий він приходить.
– Як ся маєш, дорога.
Прощавай.  мила дівчино.
Бо я їду  до війська.

Світить місяць, світить ясний,
Ти. дівчинонько. прощай.
Бо я їду боронити
Україну рідний край.

 Світить місяченько ще й ясная зоря

Світить місяченько ще й ясная зоря
На то подвірячко де бідная вдова..

А в тої вдовиці хорошая дочка
По садочку ходить цвіточки збирає

По садочку ходить, цвіточки збирає,
Свому миленькому під ноги кидає.

А він, як від’їжджав то їй наказував
Щоб ніякий дурень личко не цілував.

Бо дурень цілує й нам землю спльовує
Бо дурень не знає, що личко коштує

А личко коштує півтора доляра,
Ще більше коштує дівчина молода.

(Кожний записаний рядок співають по 3 рази).

  Сиджу коло віконечка

Сиджу коло віконечка
І в нього поглядаю,
Сиджу коло віконечка
І так собі думаю:

«Чи прийде милий мій, чи ні,
Що часто так мені сниться?»
Підходжу ближче до віена,
А він стоїть, сміється.

«Ага, мила, ага, мила,
Як тяжко споглядати,
Личко твоє помарніло,
Красоньки не видати.

Та дай мені уста свої
Нехай ще раз поцілую,
Серце моє горить вогнем –
Любов до тебе я чую».

Любов, кохання наче цвіт,
Що зрання розцвітає
Як той метелик навесні,
Що десь вгорі пурхає.

Так бережім серця свої,,
Щоб не кохатися зрання,
Бо зацвітуть сади навесні
І принесуть кохання.

 Сидить голуб на черешні 

Сидить голуб на черешні,
А голубка на вишні
Ой  скажи та скажи,
Серденько козаче,
Що у тебе є на мисли.

Ой у мене є на мисли
Тебе покидати,
Ой бо не дозволять
Мені батько й мати
Тебе вірну взяти.

Ой у полі вітер віє,
А жита половіють
А козак дівчину
Так вірненько любить
А зайнять не посміє.

Ой того ж він не займає,
Що сватати має,
А чи це дозволять
Йому тато й мама,
Того він не знає.

  Сича вбили, Сича вбили

Сича вбили, Сича вбили
Малину зранили.
Став Малина утікати,
Щоб не вздогонили.

Став Малина утікати,
Ратунку шукати,
Просив свою дівчиноньку
Рани завивати:

«Порадь  мене, дівчинонько,
Що мені робити?
Я не можу утікати,
Мушу ся добити!»

«Ой Малине, Малиночку,
Ти ще молоденький,
Плаче батько, плаче мати,
Плачуть всі рідненькі.

Плаче батько, плаче мати,
Плачк вся родина.
За тобою Малиночку
Плаче вся Вкраїна!»   

Сіла птаха

Сіла птаха білокрила на тополю,
Сіло сонце понад вечір за поля.
Покохала, покохала я до болю
Молодого, молодого скрипаля.

Покохала, зачарована струною.
Заблукала та мелодія в гаю.
В гай зелений журавлиною весною
Я понесла своє серце скрипалю.

Йшла до нього, наче місячна царівна,
Йшла до нього, як до березня весна.
І не знала, що та музика чарівна
Не для мене, а для іншої луна.

Сіла птаха білокрила на тополю,
Сіло сонце понад вечір за поля.
Покохала, покохала я до болю
Молодого, молодого скрипаля…

Скажи куди ділась наша любов?           

Скажи, куди ділась наша любов?
Скажи, чому не вернеться знов?
Ти відійшов, і ми остались чужі,
Тільки часом ти приснишся мені.

Скажи, нащо ти серце моє вкрав?
Скажи, чому ти свого не віддав?
За те, що я була вірна тобі,
Тепер прийшлось оставатись самій.

Прийде ще час, коли затужиш ти за мною,
Прийде ще час, коли згадаєш наші дні.
Саме тоді любов ти зрозумієш,
І за ту любов вдячний будеш ти мені.

  Скрипка би не грала

Скрипка би не грала,
Як би не той смичок,
Чоловік би жінку не бив,
Якби не язичок.

Не бив би він жінку
Ніколи, ніколи,
Якби вона говорила
До него поволи

Не бив би він жінку
Ні прутом, ні буком,
Якби вона говорила,
До него не з фуком.

Не бив би він  жінку,
Хоть в него є сила,
Якби вона свій язичок
Трохи прикусила.

            Соловейку-канарейко

Соловкйку-канарейко
Чому сидиш так тихенько?

Як мені веселим бути,
Коли сиджу я замкнутий.

Ой візьму я ключ із клинка,
Тай випущу канарейка.

І сам піду послухати
Як він буде щебетати.

Як полетить в гай зелений
Защебече і для мене.

  Сонечко низенько, а вечір близенько

Сонечко низенько, а вечір близенько,
Приходи до мене, ти, моя серденько.

Приходи до мене, та й до мої хати,
Будем розмовляти, щоб не чула мати.

Приходи до мене, тай не забарися
Хай моє серденько знов розвеселиться.

Ой через річеньку, та й через болотце
Подай мені руку ти, моє золотце.

Подай мені руку, а відтак другую,
Я тебе, миленький, тоді поцілую.

Приходи, миленький, не питайся нащо?
Як битиме мама – буду знати знати.

Степом, степом .

Степом, степом йшли у бій солдати.
Степом, степом – обрій затягло.
Мати, мати стала коло хати,
А навкруг в диму село.

Степом, степом розгулись гармати,
Степом, степом – клекіт нароста…
Степом, степом падають солдати,
А навкруг шумлять жита.

Степом, степом поросли берізки,
Степом, степом сонце розлилось…
Степом, степом – встали обеліски,
А навкруг розлив колось.

Степом, степом – людям жито жати,
Степом, степом даль махне крилом…
Мати, мати жде свого солдата,
А солдат спить вічним сном!

Стоїть гора високая

Стоїть гора високая,
Попід горою гай,
Зелений гай густесенький
Неначе справжній рай.

Під гаєм вється річенька,
Як скло вода блищить,
Долиною широкою \\
Кудись вона біжить. 

Край берега у затінку
Привязані човни,
Там три верби схилилися,
Мов журяться вони.

Стоять вони і журяться,
Що прийдуть холода,
Осиплеться з них листячко
І понесе вода.

Не журіться ви, вербоньки,
Ще вернеться весна,
А молодість не вернеться
Не вернеться вона….

Стоть дівча над бстрою водою

Стоїть дівча над бистрою водою
І тихо, тихо пісню гомонить:
«Бисра вола, візьми мене з собо,
Бо я не можу вже на світі жить!

Ти приходив до мене опівночі,
Коли я дуже міцно сплю.
Ти цілував заплакані очі
І говорив: «Не плач, мила, люблю!»

Скажи нащо тебе я полюбила?
Скажи нащо повірила тобі?
Якби не ти, сумна б я не ходила
І день, і ніч не плакала б в журбі.

Без тебк я як цвіт без сонця в’яну.
Без тебе я тяжко в світі жить
Скажи де я таких чарів дістану,
Щоби тебе навіки розлюбить?»

Стоїть дівча над тихою водою
І тихо, тихо пісню гомонить:
«Бисра вола, візьми мене з собо,
Боя не можу вже на світі жить!»

 Стоїть явір над водою

Стоїть явір над водою
В воду похилився. –
На  козака пригодонька
Козак зажурився.

Не хилися, явореньку,
Ти ще зелененький,
Не журися, козаченьку,
Ти ще молоденький.

Не рад би я хилитися –
Вода корінь миє
Не рад би я журитися,
Само серце мліє.

Сумно, сумно серед неба

Сумно, сумно серед неба
Сяє білолиций.
Понад Дніпром козак іде,
Може, з вечірниці.

Іде смутний, невеселий,
Ледве несуть ноги.
Може, дівчина не любить
За те, що убогий?

І дівчина його любить,
Хоч лата на латі.
Чорнобривий, а не згине,
То буде й багатий.

Чого ж смутний, невеселий
Іде — чуть не плаче?
Якусь тяжку недоленьку
Віщує козаче,

Чує серце, та не скаже,
Яке лихо буде.
Мине лихо… Кругом його
Мов вимерли люде.

Ані півня, ні собаки;
Тілько із-за гаю
Десь далеко сіроманці
Вовки завивають

Сумно, сумно серед неба
Сяє білолиций.
Понад Дніпром козак іде,
Може, з вечірниці.

Сухая вербо, сухая вербо

Сухая вербо, сухая вербо,
На тобі листя зелене,
Та й де ти їдеш, де відїзжаєш,
Ти мій миленький, від мене?

Недалеченько, моє серденько,
І повернуся скоренько.
Як будеш жива, як будеш жива
Бись за мнов не тужила.

Чекала рочок, чекала другий
А миленького немає
Може забув він, може забув він,
Шо я го вірно кохаю.

Якби я мала орлині крила,
Якби я вміла літати,
Я б полетіла у степ широкий
Свого милого шукати.

Лечу я нічку, лечу я другу,
Свого милого не бачу.
Ой сяду сяду в вишневім саду,
Сяду та й гірко заплачу.

Ой вийшла з хати старенька мати
Тай ся сумненько питає:
– Ой, що за пташка, що за пташина
В нашому саду співає?

Ой то не пташка, то не пташина
Внашому саду співає,
А то дівчина зарученая
Свого милого шукає.

  Тай зацвіла ружа трояка

Тай зацвіла ружа трояка
Тай зацвіла ружа трояка.
Тай мала я мужа, тай мала я мужа,
Тай мала я мужа пияка.

Мій муж ніц не робить,
Мій муж ніц не робить,
Мій муж ніц не робить лишень п’є.

А прийде додому,
А прийде додому,
А прийде додому мене бє.

Не бий мене, муже, не капай,
Не бий мене, муже, не карай.
Бо лишу тя діти. Діти дрібненькій.
А сама піду в чужий край.

Тай чого калина віти опустила:

Тай чого калина квіти розпустила,
Чи багато цвіту, чи Божа роса?
Тай чого ж так рано мама посивіла,
А була ж у неї золота коса.

Мамині безсоння, мамині тривоги,
Розстелилась доля у простору даль.
За ворота вийде, гляне край дороги,
Коси розплітає сивини печаль.

Стеляться тумани дальніми лугами,
Стеляться тумани на глибокі сни.
Хоч дорога дальня, повертай до мами,
Буде в її косах менше сивини.

Там за плотом у садочку

Там за плотом у садочку
Вишня квітом розцвіла,
І до мене козаченька
Молодого привела.

Як повірю, козаченьку,
Я тобі і соловю,
То чи ствердить місяченько
Назавжди любов твою?

Там за тином у садочку
Вишня п янко зацвіла,
Поведи нас, місяченько,
Де любов колись цвіла.

Ходить місяць по стежині,
Відміряє власну тінь,
Всім закоханим віднині
Є дорога через тин.

Там за тином у садочку
Вишня п янко зацвіла,
Дівчиноньку молодую
З козаком вона звела.

 Там на горі крута вежа

Там на горі крута вежа,
Там тече бистра вода,
Там дівчина воду брала /
Чорнобрива й молода. / (2)

Як спогляне ясним оком,
Як ся мило засміє,
То в козака серце в’яне, /
А в дівчини серце б’є! / (2)

Дармо сієш, дівче, квіти,
Вони тобі не зійдуть;
Дармо просиш батька й неньку, /
Тя за мене не дадуть. / (2)

Там на горі крута вежа,
Там тече бистра вода,
Там дівчина чорноброва, /
Хорошая, молода. / (2)

 Там посеред поля сухий дуб стояв

Там, посеред поля, старий дуб стояв,
А під тим дубочком партизан лежав.            |

Він лежить, не дише, він неначе спить.
Золоті кучері вітер шелестить.

Над ним стара мати стомлена стоїть
І до свого сина тихо говорить:

“Сину ж ти мій, сину, дитино моя,
Були б тя не вбили, якби не війна.

Було вас у батька п’ятеро синів;
Але наймолодшим був ти, сину мій.

Як ти був маленький, батько воював –
Він за Україну голову поклав!”

Hе плач, стара мати – син героєм став!
Він за Україну голову поклав.

Така її доля

Така її доля… О боже мій милий!
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?.. Прости сироту!

Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки,
Одна, як та пташка в далекім краю.
Пошли ж ти їй долю, – вона молоденька,
Бо люде чужії її засміють.

Чи винна голубка, що голуба любить?
Чи винен той голуб, що сокіл убив?
Сумує, воркує, білим світом нудить,
Літає, шукає, дума – заблудив.

Та я собі ланкова низенького росту

 Та я собі ланкова, маленького росту,
Полюбила, покохала  голову колгоспу.
Шумарія, шумара, голову колгоспу.

Ой пішла я до контори та й сіла на лавку:
– Товаришу голова, випишіть ми справку.
Шумарія, шумара, випишіть ми справку.

Та таку ми справку дайте, щоби я гуляла,
Би в колгоспі не робила, а  премію мала.
Шумарія, шумара, а  премію мала.

– Ой випишу, випишу, випишу потому,
А як сонечко зайде, принесу додому.
Шумарія, шуиара, принесу додому.

А як сонечко зайшло, почало смеркати, –
Вже товариш голова коло мої хати.
Шумарія, шумара, коло мої хати.

Я півлітра та й на стіл, а він як напився!
Як зарився в подушки, чуть не задушився.
Шумарія, шумара, чуть не задушився.

Подивіться, люди добрі, та й під тоту постіль:
Де є такий голова, як у нас в колгоспі?
Шумарія, шумара, як у нас в колгоспі?

Твоя мама говорила

Твоя мама говорила –
Моя мама чула,
Твоя мама говорила,
Що я волоцюга.
.   Та най буду волоцюга
Та най буду найда,
А як сяду на коника:
“Гайда, коню! Гайда!
.   А як сяду на коника
Нагайки не маю
Цісарськими острогами
Коня підганяю.
.  Та най буду волоцюга
.   Та най ся волочу
Але дай ня, моя мамко,
За кого я хочу.
.   Не хотіла мене мати
Додому приймати:
– Іди, — каже, – сину в прийми
Меш там газдувати.
.   Наварила стара теща
Борщу з буряками
Як наївся приймаченько,
Обмився сльозами.
.   Ой ти приймак і я приймак
Оба ми приймаки
Берем собі по пів літри
Тай підем від хати.

Терен цвіте, цвіте терен

Терен цвіте, цвіте терен
Листя опадає
Хто в коханні не знається,
Той горя не знає.

А я молода дівчина
Кохання зазнала –
Вечероньки не доїла
Нічки не доспала.

Вечероньки не доїла,
Нічки не доспала,
Через тебе ,мій миленький,
Що м з тобов стояла

Через тебе, мій миленький,
Через твої очі,
Щом стояла, розмовляла
З тобов до півночі.

Ой візьму тепер крісел це,
Сяду край віконця,
А ще очка не дрімали,
А вже сходить сонце.

Ой дрімали, не дрімали –
Не будете спати,
Бо поїхав мій миленький
Іншої шукати.

Тернопіль мій, Тернопіль мій

Тернопіль мій, Тернопіль мій
Моя ти батьківщино,
Через тебе, Тернополе,
Утратив я дівчину

В тюрмі сиджу в вікно гляжу
Народ десь там   гуляє.
Моя душа повстанськая
Свободи дожидає.

В тюрмі сиджу, в вікно гляжу
Своболи я чекаю,
Куди мене тепер зашлють
Я того ще не знаю.

Батько старий, мати стара
Нічо вони не знають,
Що їхній син в тюрмі сидить
Свободи дожидає.

Сибір, Сибір далекий край
Сибір я добре знаю
Сибір пройду, назад вернусь
Дівчину пострічаю

Сибір, Сибір, далекий край
Сибіру не боюся.
Сибір пройду назад вернусь
З дівчинов оженюся.

Тече вода каламутна

Тече вода каламутна
Мила моя чомусь смутна?

«Я не смутна лиш сердита,
Бо я була вчора бита.

Била мене мати сночи
За Йванкові карі очі,

Ще й казала буде бити,
Щоб Іванка не любити.

А я Йванка так любую
Де зустріну, там цілую.

Ой, Іванку, серце моє
Нема таких як нас двоє.

Ми з тобою спаровані,
Як горнятка мальовані.

Тече річенька невеличенька

Тече річенька невеличенька,
Схочу – перескочу.
Віддай же мене, моя матінко,
За кого я хочу.

Віддала мене, моя матінка
За діда старого
Казала мені шанувать його
Так як молодого

Шанувала рік, шанувала два,
Третій не стерпіла.
Перекинулась в сиву зозулю
Тай в світ полетіла.

— Як долетіла на подвір’ячко,
Сіла, закувала,
А моя матінка край віконечка
Рушник вишивала.

Моя матінка край віконечка
Рушник вишиває,
А мій рідний брат  взяв рушниченьку
Взяв і заряджає.

Ой позволь, моя матінко,
Цю зозульку вбити
Бо вона кує, жалю завдає —
Не можу я жити.

” Не стріляй, сину, цю зозуленьку —
Дай їй їсти й пити,
Бо твоя сестра, як ця зозулька,
Може прилетіти”.

Тече річка невеличка

Тече річка невеличка, коло неї став.
Ой любив я дівчиноньку, тепер перестав,
Плив я річенькою, плив, та й до берега приплив,
Та й до тої дівчиноньки, що вірно любив.

Ой дівчино моя мила,  ти скажи мені,
Чи  мене ти вірно любиш, а чи, може, ні?
Бо у мене є жура: любить іншого вона!
Що ми з того, що ти файна, як ти не моя!

У неділеньку раненько всі дзвони гудуть,
А вже тую дівчиноньку до шлюбу ведуть.
Бо вже ж тая дівчина мене зрадила,
І, крім мене, багатьох ще  з розуму звела!

Тече річка невеличка

Тнче річка невеличка
З вишневого саду.
Кличе козак дівчиноньку
Собі на пораду:

Порадь мені лівчинонтко,
Так як рідна мати,
Чи на комусь женитися
Чи тебе чекати?

-Ой я тебе, козаченьку,
Раджу, та й не раджу.
Я з тобою вечір стою,
На другого гляжу.

Тече річка невеличка,
Скочу-перескочу.
Та й віддай мене, моя матінкр,
За кого я хочу.

Віддала мене моя матінка
За кого я хтіла.
Та й не злізає нагаєчка
Із моєго тіла.

 Ти, дівчино, личка румяного

Ти, дівчино, личка румяного
Переночуй мене молодого.

Я бим тебе переночувала,
Як би я ся зради не бояла.(стрічки по 2 р.)

Ти, дівчино, не бійся нічого,
Я на світі не зрадив нікого.

Не зрубав я у полі тополі
І не зраджу тебе молодої.

Не зламав я у лузі калину,
Тай також я не зраджу дівчину.

А дівчина, як ті слова вчула,
Козакові на грудях заснула.

Ой спить козак, ой спить молоденький
Пробудився, а вже день біленький.

Ти до мене не ходи

 «Ти до мене не ходи, грубий коротенький,
Бо до мене хлопець ходить
Високий  гарненький»

«Ой сад, виноград зеленая грушка.
Ти до мене вийди, вийди,
Моя щебетушко».

«Ти до мене не ходи, не міси болото,
Я за тебе не піду, хоть бис був із злота»

« Чи ти, мила, така файна, чи лиш так здається? –
Через тебе, моя мила, вже мені не спиться».  .

« Ти до мене не ходи, не псуй собі ночі,
Я за тебе не піду, бо ми ся не хоче!»

«Ой сад, виноград, а у саду сливка
Вийди, вийди ти до мене, моя чорнобривко».

«Ти до менге не ходи і не марнуй  ночі,
Я за тебе не піду, бо мати не хоче!.

Перестапнь, перестань до мене ходити –
Є у мене файний хлопець – буде ня любити.

Ти казала : «Прийди, прийди»

Ти казала : «Прийди, прийди!»
А я питав: «Коло, ноли?»
Я прийшов — тебе нема-
Підманула! Підвела!

Ти казала, в понеділок
Підем разом по барвінок,
Я прийшов – тебе нема, –
Підманула, підвела. 

Ти казала у вівторок
Поцілуєш разів сорок,
Я прийшов – тебе нема, –
Підманула, підвела.

Приспів:
Ти ж менее підманула,
Ти ж мене підвела,
Ти ж мене молодого
З ума, з розуму звела.

Ти казала у середу
Поженем в поле череду,
Я прийшов – тебе нема,=
Підманула, підвела.

Ти еазала  у четвер
Підем разом на шпалер,
Я прийшов – тебе нема, –
Підмалула, підвела.

Ти казала у п’ятницю
Підем разом на вулицю,
Я прийшов- тебе нема,-
Підманула підвела.

Ти казала у суботу
Підем разом на роботу,
Я прийшов тебе нема,-
Підманула, підвела.

Ти казала у неділю
Підем разом на весілля,
Я прийшов – тебе нема,-
Підманула, підвела.

Приспів:

Тихий вечір, сумний вечір

Тихий вечір, сумний вечір
Мене серденько болить –
Полюбив я дівча гарне –
Сам не знаю, що робить.

Скільки м ходив не находив,
Більш до тебе не прийду,
Бо до тебе по дорозі
Щовечора другі йдуть.

Я до тебе вже не піду,
Краще тебе обмину,
Щоб ніхто не догадався
Про любов мою сумну.

Тихий вечір, сумний вечір,
Мене серденько болить,
Полюбив я дівча гарне,
Сам не знаю , що робить…

 Тиха вода, тиха вода, тиха на мілині

Тиха вода, тиха вода, тиха на мілині.
Я не була  із миленьким на розмові нині.
Рада би я, рада би я ту водичку пити,
А ще радша, ще радніша з милим говорити.

Казав милий, казав милий, що мене попросить
Як на полі, як на полі пшеницю докосить.
Він покосив, він покосив вже й осінь минає
Він ся женить, він ся женить, а мене лишає.

«Бодай тебе, мій миленький, в боці закололо,
Бо до мене твоє серце тепер захололо».
«А я тебе, моя мила, ще не забуваю,
Лиш не знаю з котрою з вас  говорити маю».

\   «Не рви, милий, не рви милий солодкі малини,
Та й не люби, тай не люби зразу дві дівчини.
Дві дівчини, дві дівчини то велика зрада –
Одна плаче, друга скаче, третя тому рада.

 Ти багацький сину

Ой там на ставочку
Пливуть каченята –
«Я тобі казала,
Що я не багата.

Ти, багацький сину,
Я бідна дівчина
Ти в садочку лежав
Я в полі робила.

Ти в садочку лежав
Я пшеницю жала,
Почім я ся, милий,
Тобі сподобала?

Чи по моїм роді ?
Чи по моїй вроді?
Чи мені так Бог дав
Дівчині молодій?

Не мені так Бог дав
Ні моїй матусі –
Мене хлопці люблять
Куди повернуся.

Мене хлопці люблять
В личенька цілують
З мене молодої
Розуму требують.

Не требуйте хлопці
Личка молодого.
Бо я вже требую
Вінка зеленого».

 Тумани, тумани, а де моя мама?

Сидить на могилі дівча років вісім,
Сидить і ридає, і маму зове.
Тумани, тумани, а де ж моя мама?
Чому ж моя мама додому не йде?

Два роки я мала, як ти помирала,
З тих пір на могилу я ношу квітки.
З тих пір мене, мамо, ніхто не голубить,
Ніхто не цілує так ніжно, як ти!

Тумани гуляють, тумани сміються,
Та всі вони чують дівочі слова.
Тумани, тумани, забрали ви маму,
Забрали ви маму, візьміть і мене!

А роки минають, проходять страждання
І горю сирітки приходить кінець.
Ох, мамо! Ти, мамо, прийди ти, єдина!
Заложиш на доню весільний вінець.

Прийшла на могилу з своїм нареченим,
Обняла могилу і стала ридать.
– Ох, мамо ж, ти, мамо! Скажи, дорогенька,
Як можна без тебе до столу сідать…

Дівчина плакала, дівчина ридала,
Бо щастя у неї не було в житті.
За вікнами вітер, шуміли тумани,
Зів’яла троянда у неї в руці.

 Туман яром  туман долиною

Туман яром, туман долиною (2 рази)

За туманом нічого не видно (2 рази)

Тільки видно дуба зеленого ( 2 рази)

Під тим дубом криниця стояла (2 рази)

Там дівчина води набирала ( 2 рази)

Утопила золоте відерце ( 2 рази)

Засмутила козакові серце ( 2 рази)

Ой хто ж мені відерце дістане (2 рази)

Той зі мною на рушничок стане (2рази)

Обізвався козак молоденький (2рази)

А я твоє відерце дістану (2 рази)

Та й з тобою на рушничок стану (2 рази)

 Уже дванадцята минає

Уже дванадцята минає,
Пора додому спать іти,
Одна возлюбленая пара
В зелений гай гулять пішли.

Він наказав її на вечір
Вінчальне плаття надягти
І наказав її на вечір
В зелений гай гуляти йти.

Вона була йому покірна,
Весільне плаття одягла,
Вона цього не сподівалась,
Що скоро буде нежива.

А він обняв її рукою,
Потім її поцілував,
А потім грізно розсердився,
Знущатися над нею став.

Знову обняв її рукою,
Потім порізав їй ножем,
А сам він вийшов із гаєчка,
Її залишив під кущем.

Як біль відчула то  сказала:
«Рідна матусенько, прощай».
Потім упала і сказала:
«І ти, мій зраднику, прощай.”

Довго боролася із смертю,
Бо не могла уже іти,
Рідне село було далеко,
Ніхто не міг їй помогти

 У траві між осокою

 У траві між осокою
Молодий стрілець вмирав
Він тримав на грудях руку,
Кров із рани зупиняв.

Кров лилася поміж пальці
І стікала у траву –
Молодий стрілець вмирає
За ідею, за свою.

Подивився він угору
І побачив небозвід.
Зітхнув тяжко він від болю,
Передав братам привіт:

«Браття мої, рідні мої,
Я вмираю від катів.
Я вмираю, не побачу
Самостійних наших днів.

Прийде час, народ повстане
І в останній бій піде –
Вороги за все заплатять,
То згадайте і мене.

 У вівторок рано, ше всі люди спали

У вівторок рано, ше всі люди спали
Вороги прокляті на стрільця напали.

Почали стріляти і вогнем палити,
Не знав бідний стрілець, що має робити.

Не знав бідний стрілець, що має робити
І вийняв гранату щоб ся боронити.

Вийняв він гранату, нею підірвався
Ворогам проклятим в руки він не дався.

Вороги почали з села виїжджати,
Зібралась родина стрільця поховати.

Позбирали кості, склали в домовину
Заридала мати: «Ой, сину, мій сину!

Ти і находився, ти і настраждався,
Вільної Вкраїни таки не діждався!»

Плаче стара мати, плаче вся родина,
Плаче за стрільцями вільна Україна.

 У неділю ранесенько

У неділю ранесенько ще сонечко сходить,
А там жовняр молоденький по риночку ходить.
В правій руці  за вуздечку ворон коня водить,
В свого пана капітана на урльоп ся просить.

«Пусти мене ти, мій пане, на урльоп  додому,
Розхрамавси  кінь вороний тепер  підо мною».
«А я скажу коня твого до стайночки взяти,
Тебе скажу за непослух в кайдани вкувати»

«Не куй мене ти, мій пане, не куй у  кайдани,
Краще прикуй мене, пане, в шинкарки до лави,
Бо у неї, у  шинкарки, мід-горівка красна,
Бо у неї, шинкарки дівка є прекрасна».

«Я тебе си, жовнярику про тоте, питаю,
Кого любиш, най і я се від тебе узнаю».
«Любив же я, ти мій пане, шинкарчину дочку,
Що ходила коло стлів в рутянім віночку,

А шинкарка вже недавно свою дочку била:
«Де ти, дочко, із голови віночок згубила?»
«Ой я в лузі, моя мамцю,  полотно білила,
Та там  в лузі свій віночок  я і загубила .

«Коби борше, моя доню, неділі діждати,
Та підемо в тому лузі  віночка шукати».
« Дуже  шкода,  моя мамко, заходочку твого,
Бо  не найдеш в тому лузі  ти віночка мого».

 У неділю рано ще сонце не сходить

У неділю рано, ще сонце не сходить,
Молоденький жовняр по касарні ходить

По касарні ходить, шаблю в руках носить,
В пана капітана на урльоп ся просить.

«Пане капітане, пусти ня додолму
Лишив там дівчину, сам не знаю кому»

«Пущу, тебе пущу, але не одного,
Кажу осідлати коня вороного.

Коня вороного і нове сіделце –
Поїдь до дівчини – розвесели серце!»

Як жовняр приїхав, ворота минає,
Там старенька мати його зустрічає.

«Пане жовнярочку, йди живо до хати
Бо твоя  дівчина вже хоче вмирати.

Хоче помирати, та твоя дівчина
Бо одна лишилась як в полі билина».

У темному лісі під білов березов

У темному лісі під білов березов
Там стрілець убитий лежав.
Його біле тіло від вітру зчорніло,
А місяць світив у йго карі о
А соловей пісню співав…

Прощався він з батьком
І старою неньков…
І ти,  сестро Ганно, прощай.
Я вже ся не верну до рідного дому
І більш не побачу свій край.

Хлопці посходились, калини врубали,
Йому посплітали вінки…
Зрубали соснину, збили домовину…
Його поховали вночи…

Як його ховали,  гармати не грали,
Шуміла шовкова трава…
Напевно, не знає молода дівчина,
Що йго вже на світі нема.

У темному лісі під білов березов
Там стрілець убитий лежав.
Його біле тіло від вітру зчорніло,
Лиш місяць блідий про це знав…
Його біле тіло від вітру зчорніло,
А соловей пісню співав…

Автор слів Герик Федора Степанівна, 1932 р.н.; пісню склала 1945 року як відгук на загибель односельчанина, повстанця Миколи Матієка…. Виконувала як пересрів стрілецько пісні ” Ой в темному лісі під білов березов”“”.

 У Царграді на риночку

У Царграді та й на риночку
Там п’є Байда мед-горілочку,

Ой п’є Байда мед-горілочку,
Та не день, не нічку,
Та не годиночку.

Прийшов до нього цар турецький:
“Ой що ж бо ти робиш,
Байдо молодецький?”

“Ой п’ю, царю, мед-горілочку,
Та не день, не нічку,
Та не годиночку”.

“Покинь, Байдо, байдувати,
Сватай мою дочку
Та йди царювати!”

“Твоя дочка – поганая,
Вся турецька віра –
Віра проклятая”.

Ой як крикне цар турецький
Та на свої слуги,
Слуги молодецькі:

“Візьміть Байду, ізв’яжіте
Та за ребро гаком,
Гаком зачепіте!”

Взяли Байду, ізв’язали
Та й за ребро гаком,
Гаком зачіпали.

Висить Байда на дубочку
Та не день, не два,
Та й не одну нічку.

Прийшов до нього цар турецький:
“Ой що ти бачиш,
Байдо молодецький?”

“Бачу, царю, два дубочки,
А на тих дубочках
Сидять голубочки.

Дозволь, царю, лучка взяти
Тобі на вечерю
Голубочка зняти!”

Ой як стрельнув Байда з лука –
Та попав царя
Поміж самі вуха,

А царицю – в потилицю,
А цареву дочку –
В саму головочку.

“Тобі, царю, в землі гнити
Байді молодому
Мед-горілку пити!”

Хлопці, будем жити

Заплітає русі коси весна
І дає мені надію вона
На добро, на зерно, на любов
І зорю, що засяє знов.

Що є в світі краще за життя?
Заспівайте, як співаю я,
Про добро, про зерно, про любов
І зорю ту що  світить знов.

Приспів:
Хлопці будем жити, |
Будемо любити, |
І життя, і любов |
Будем боронити! | (куплет2 рази)

Не корися долі в час біди,
Допоможе нам усім завжди
І добро, і зерно, і любов,
Та зоря, що засяє знов!

Приспів. (куплет 2 рази)

Хлопці підемо

Вся наша сотня  уже готова,
Маєм рушати ми до Кийова.

Приспів:

Хлопці, підемо! Боротись будемо
За Україну, за волю й права!

Від Станіслава підем до Львова,
А із Львова аж до Кийова.

Приспів:

Як до вагонів всі посідали,
Пісню весело всі заспівали.

Приспів:

А у Кийові є злота брама
І на ній висить синьо-жовта фана.

Приспів:

Там наші хлопці з ворогом б’ються,
Йдуть всі до бою, та щей сміються.

Приспів:

 Ходить гарбуз по городу
     (дитяча жартівлива)

Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду
Ой чи живі чи здорові
Всі родичі гарбузові!

Обізвалась жовта диня
Гарбузова господиня
Іще живі та здорові
Всі родичі гарбузові!

Обізвались огірочки
Гарбузові сини й дочки
Іще живі та здорові
Всі родичі гарбузові!

Обізвалася морквиця
Гарбузовая сестриця
Іще живі та здорові
Всі родичі гарбузові!

Обізвались буряки
Гарбузові свояки
Іще живі та здорові
Всі родичі гарбузові!

Обізвалась бараболя
А за нею і квасоля
Іще живі та здорові
Всі родичі гарбузові!

Обізвався старий біб
«Я тримаю  увесь рід
Іще живі та здорові
Всі родичі гарбузові!

Хто чужини та й  не знає

Хто чужини та й не знає,
Най си мене запитає.

Я чужину добре знаю,
Бо в чужині пробуваю.

А в чужині тяжко жита,
Якби камінь підоймити.

Камінь здойму, відпочину,
А в чужині марно згину.

В других краях сонце гріє,
А в чужині вітер віє.

Вітер віє, повіває,
В мені серце умліває.

Ліпше дома умирати,
Як в чужині пробувати,

Ліпше дома в землі гнити,
Та як на чужині жити.

Цвіте терен

Цвіте теренцвіте терен,
Листя опадає,
Хто в коханні не знається,
Той горя не знає.

А я, молода дівчина,
Горячка зазнала,
Вечероньки не доїла,
Нічки не доспала.

Ой, візьму я кріселечко,
Сяду край віконця,
Та й ще очка не дрімали,
А вже сходить сонце.

Ой, дрімайте, не дрімайте,
Не будете спати,
Десь поїхав мій миленький
Іншої шукати.

Цвіте терен, цвіте терен,
Листя опадає,
Хто в любові не знається,
Той горя не знає.

 Це було недавно

Це було недавно, в шістдесятім році,
Як сади весною розцвіли.
«Нагадайся, милий, як ми розмовлялм,
Ще як незнайомими були.

Милий мій, коханий,
Серце моє вяне. Серце моє в’яне за тобов.
Ой, скажи, миленький, чи ти мене любиш,
Чи, може смієшся наді мнов?».

«А я тебе люблю, я тебе кохаю
Повір мені, дівчино, повір
Правду тобі кажу тебе не покину
Вітер не розвіє моїх слів».

 Черемшина

Знов зозулі голос чути в лісі,
Ластівки гніздечко звили в стрісі.
А вівчар жене отару плаєм,
Тьохнув пісню соловей за гаєм.

Приспів:
Всюди буйно квітне черемшина,
Мов до шлюбу вбралася калина.
Вівчара в садочку,
В тихому куточку,
Жде дівчина, жде.

Йшла вона в садок повз осокори,
Задивилась на високі гори,
Де з беріз спадають чисті роси,
Цвіт калини приколола в коси.

Вже за обрій сонечко сідає,
З полонини їй вівчар співає:
– Я прийду до тебе, як отару
З водопою зажену в кошару.

Ось і вечір… Вівці біля броду
З Черемоша п’ють холодну воду,
У садочку вівчара стрічає
Дівчинонька, що його кохає.

 Червона калина

Червона калина,
А листя зелене
Зачекай. дівчино,
Три роки на мене.

«Як я можу, милий,
На тебе чекати,
А як схоче мати
За другого дати?»

«А як схоче мати
За другого дати
Прошу тя, миленька,
Дати мені знати».

«Як я можу, милий,
Дати тобі знати,
Коли я не вмію
Листа написати?».

«Врви листок з калини,
Напиши сльозами,
Передай до мене
Буйними вітрами».

Буйний вітер віє
Аж дерева гнуться,
Милий лист читає –
.Самі сльози ллються. 

 Червона рута

Ти признайся мені,
Звідки в тебе ті чари,
Я без тебе всі дні
У полоні печалі.

Може, десь у лісах
Ти чар-зілля шукала,
Сонце-руту знайшла
І мене зчарувала?

Приспів:
Червону руту
Не шукай вечорами, –
Ти у мене єдина,
Тільки ти, повір.

Бо твоя врода –
То є чистая вода,
То є бистрая вода
З синіх гір.

Бачу я тебе в снах,
У дібровах зелених,
По забутих стежках
Ти приходиш до мене.

І не треба нести
Мені квітку надії,
Бо давно уже ти
Увійшла в мої мрії.

Приспів:

 Чи є краща молодиця

Чи є краща молодиця,
Як та Гандзя бiлолиця?
Ой скажiте, добpi люди,
Що зi мною тепеp буде?

Гандзя душка, Гандзя любка,
Гандзя мила, як голубка,
Гандзя pибка, Гандзя киця,
Гандзя — цяця молодиця!

Гандзю моя, Гандзю мила,
Чим ти мене напоїла:
Чи любистком, чи чаpами,
Чи солодкими словами?

Як на мене щиpо гляне,
Сеpце моє, як цвiт, в’яне,
А як стане щебетати,
Сам не знаю, що дiяти!

Де ж ти, Гандзю, вpодилася,
Де ж ти чаpiв навчилася,
Що як глянеш ти очима,
То заплачу, як дитина!

Гандзю, сеpце-молодичко,
Яке ж твоє гаpне личко,
I губоньки,й оченьки,
I нiженьки, й pученьки!

Гандзю, котку, не цуpайся
Та на божу волю здайся,
Пpигоpнись до сеpця мого
Та не зважай нi на кого

  Чи я в лузі не калина була

Чи я в лузі не калина була?
Чи я в лузі не червона була?
Взяли мене поламали,
У пучечки повязали –
Така доля моя! Така доля моя!

Чи я в полі не травина була?
Чи я в полі не зелена була?
Взяли мене покосили
І на сіно висушили.
Така доля моя! Така доля моя!.
Чи я в батька не дитина була?
Чи я в батька не любима була?
Взяли мене заміж дали
І світ мені зав’язали.
Така доля моя! Така доля моя!

 Чом ти не прийшов

Чом ти не прийшов, як вечір настав?
Я тебе чекала.
Чи коня не мав?  Дороги не знав,
Мати не пускала?

А я коня мав.І дорогу знав
І мати пускала –
Молодша сестра, бодай не зросла –
Сідельце сховала.

А старша сестра сідельце знайшла
Коня осідлала.
Поїдь, братчику,до миленької
Бо буд чекала.

Чорні хмари наступають,

Чорні хмари наступають,
Дрібні дощі йдуть,
А молоді жовняр-жовнярики
Мед горілку пють

Ой пють вони мед, горівку
Їдять ягідкики
Та й щось вони погля-поглядають
На чужі жінки.

Чужі жінки , як ягідки,
Як рожевиі цвіи,
А ти мені шабе-шабелино
Зав’язала світ.

Возму тебе шабелино
За кінець гострий
Тай кину тя шабе-шабелино
В Дунай глибокий.

Пливи, пливи шабелино
Вчися плавати
А я піду молод молод жовняр
Жінки шукати

А як то я молод жовняр
Жіночку знайду,
То я тебе шабе-шабелино
До боку вчеплю.

 Чорна я си чорна

Чорна я си чорна,
Як тая чорниця,
Най ми ся уступит,
Най ми ся уступит
Моя суперниця

Моя суперниця
З поля робітниця,
Бо ятака файна,
Бо я така файна
Як в небі зірниця.

Ой файна, я файна –
Я ся не малюю.
Я на своє личко,
Я на своє личко
Фарби не купую.

Ой файна я, файна –
Нема мені пари,
Так за мнов хлопці вються,
Так за мнов хлопці вються,
Як дощові хмари.

 Чорні   очка, як терен

«Чорні очка, чорні очка, як терен.
Коли ми ся поберем, поберем?»

«Поберемся, поберемся в неділю.
Маю на тя надію. надію.

Куди ж ти ня, кудиж ти ня поведеш.
Як ти хати не маєш, не маєш?»

Поведу тя, поведу тя в чужую.
Поки свою збудую, збудую»

«Чужа хата, чужа хата не своя.
А я дівка не твоя, не твоя».

 Чорнобривці

Чорнобривців насіяла мати
У моїм світанковім краю.
Та й навчила веснянки співати
Про квітучу надію свою.

Приспів:
Як на ті чорнобривці погляну,
Бачу матір стареньку,
Бачу руки твої, моя мамо,
Твою ласку я чую, рідненька.

Я розлуки і зустрічі знаю –
Бачив я у чужій стороні
Чорнобривці із рідного краю,
Що насіяла ти навесні.

Приспів.

Прилітають до нашого поля
Із далеких країв журавлі,
Розквітають і квіти і доля
На моїй українській землі.

Приспів.

Чорноморець, моя мамко

Чорноморець, моя мамко, чорноморець
Вивів мене босую на морозець.

Вивів мене босую та й питає:
«Чи є мороз, дівчино, чи немає?»

« Тай не має морозочку лишень роса,
А я коло чорноморця стою боса.

Тай є мороз, моя мамко, та й не дуже,
Бо я свого чорноморця люблю дуже.

Я думала, моя мамко, панувати,
А він купив новий серпок жито жати.

Ой кину я той серпочок позад себе –
Не жала я в свої мамки, не жну в тебе.

Та й кину я той серпочок на сніпочок,
Сама піду з чорноморцем в холодочок».

Штири стіни муровані

Штири стіни муровані
І залізні ворота.
Поміх ними, в ланци закована
Сидит пара молода.

Сидять вони по рокови,
Сидять вони років три,
На четвертий Галю викликають
До начальника тюрми.

Признавайся, партизанко,
Перед нашими людьми
Скільки наших з ним ви повбивали
Вогнестрільними кульми?

Я стріляла – не лічила
І лічити не буду,
Розстріляйте мої білі груди,
Я вам правди не скажу!

Більше Галю не питали,
Вивели її на путь.
Наказали молодій дівчині
Двадцять раз стіляти в грудь.

Прощай Київ, прощай Харків,
Станіславськая тюрма –
Я вже більше там сидіть не  буду,
Мені вічная могила.

 Шумить гай зелений

Шумить гай зелений, шумить ліщинонька
Шумить гай зелений, шумить.
Порадь ня, козаче, що робити маю
Коли мене серце болить?

Тидо мене ходиш і з мене смієшся
А я полюбила тебе.
То будь же проклятий, шукай собі другу
Бо я погубила себе.

Піду утоплюся до тої криниці
З котрої ти воду береш –
Ти прийдеш до неї води набирати
І труп з мого тіла знайдеш.

Згадаєш, козаче, про мій стан дівочий,
Згадаєш про нашу любов.
Згадаєш, згадаєш і гірко заплачеш,
Бо жаль тобі буде за мнов.

Як ми там сиділи і зорі мигтіли
І місяць так ясно сіяв,
Квітки похилились мов щось шепотіли
А ти мене все не пускав.

Шумів гай зелений

Шумів гай зелений відтак перестав.
Зрадливу дівчину козак покохав.

«Дівчино, дівчино,ти люба мені»
Скажи чи підеш ти за мене, чи ні?»

«Як хочеш, козаче, моєї краси,
То мамине серце мені принеси».

Два дні дві ночі козак сумував,
А на третій вечір він мамку вбивав.

Як маму убив він, упав тай лежить
А мамино серце йому говорить:

« Вставай, мій синочку, вставай не лежи
Бери моє серце і їй покажи».

Прийшов він до дівки, на порозі став:
«Чого ти хотіла, я тобі дістав».

«Козаче, козаче, що ти наробив?
Я пожартувала, а ти маму вбив!

Іди ти, козаче, у темні ліси.
Шукай собі іншу для свої краси». 

Шуміли сосни і берези

Шуміли сосни і берези,
Шумів зелений тихий гай,
Сльози по личеньку котились,
Послідний  раз сказав: “Прощай!” | (2)

Прощайте, карі оченята
Прощай, дівчинонько  моя,
Більше до вас я не повернусь
До свого рідного села.           | (2)

Колись я з вечора до ранку
Тримав дівчину на руках.
А нині з вечора до ранку,
Тримаю кріса на плечах.          | (2)

Колись я з вечора до ранку
Любив з дівчиною гулять,
А нині з вечора до ранку ,
Спішу в криївку ночувать.        | (2)

В криївці нічка холодная,
Лягаю спати на полу.
Не прийде мила та й не скаже:    |
– Вставай, юначе, постелю.       | (2)

 Я в середу родилася

Я в середу родилася,
Скажуть люди: «Горе!»
Я не піду за старого,
Бо борода коле.

Але піду за такого,
Що вуса трясуться –
Він на мене кивне-моргне,
А я засміюся.

Хоче мене моя мати
За старого дати,
А я хочу собі мужа
Сама вибирати.

Я з тобою, тораришко

Я з тобою, товаришко, товаришувала,
А ти мені, товаришко, правди не сказала.

Я з тобою, товаришко, як сестра з сестрою,
А ти взяла викопала яму піді мною.

Мені  яму викопала, би я  в неї впала –
Мого милого любила, мені не сказала.

Пригадай си, товаришко, як ми ся любили,
Та одною стежечкою до церкви ходили.

Як ти ішла до церковці, я тебе кликала,
Ти взувала черевички, я тя шанувала.

Ти взувала черевички, я тя шанувала
А за це ти, товаришко, миленького вкрала.

 Якби мені не ті плоти

Якби мені не ті плоти,
Та й не перелази
Ходив би я до дівчини
По чотири рази.

Якби мені не ті плоти,
Тай не тії тини
Ходив би я до дівчини,
Щодня, щогодини.

Ой ішов я до дівчини
Тай через городи
Зашпотався в гарбузиню,
Та й наробив шкоди.

Ой, дівчино, серце моє,
Що можу казати?
Хотів би я усе життя
Лиш тебе кохати.

 Якби я мала пташині крила

Якби я мала пташині крила
Якби я вміла літати,
Я б полетіла у чисте поле
Своєї пари шукати.

Лечу я нічку, лечу я другу
Своєї пари не бачу,
Ой сяду, сяду в вишневім саду,
Сяду і тами заридаю.

Ой, вийшла з хати старенька мати,
Вийшла вона тай питає:
«Ой, що за пташка, що за пташина
В нашому саду співає?

Ой то не пташка, то не пташина
В ващому саду співає,
Ой то дівчина зарученая
Свого милого шукає

 Як вийшов місяць із-за хмари

Як вийшов місяць із-за хмари,
То всю долину освітив,
Як освітив усю долину,
Назад за хмари ся схилив.

А в тій долині є хатина
В хатині світелце горить
Там мати доню поучає
Доня заплакана сидить.

Ой. доню моя, рідна доню,
Ти в мене донечка одна.
Не жди ти, доню, на повстанця
Його на світі вже нема.

Не дай ня, мамо, за старого,
Старий не пара вже мені,
А як віддаш мене за нього,
То буду гнить  в сирій землі.

Старому рушники подала
З старим до шлюбу я пішла,
А як про милого згадала,
То на могилоньку пішла.

 Я – козачка твоя

Струменіє зоря, і за обрій упав
Місяць яблуком червонобоким.
Я – козачка твоя, я – дружина твоя,
Пане полковнику мій синьоокий.

В полі ватри горять, вартовії не сплять,
Ген, розвіявся спокій на попіл.
Я – козачка твоя, я – дружина твоя,
Пане полковнику мій синьоокий.

Руку дам на коня, хай стріла обмина,
Полетімо удвох в степ широкий.
Я – козачка твоя, я – дружина твоя,
Пане полковнику мій синьоокий.

Ти на мене чекай і надій не втрачай
На шляхах світової толоки.
Я – козачка твоя, я – дружина твоя,
Пане полковнику мій синьоокий.

Я пам’ятаю першу зустріч

Я пам’ятаю першу зустріч
І все не можу її забуть.
Я пам’ятаю, ти сказала:
«Мене Ганнусею зовуть».

Хай знає батько, знає мати,
Що ти дівчинонька моя.
Як не хотять тебе віддати
То йди туди де буду я.

Поїдем ,мила, на чужину
Життя нам в мирі там мине.
А як не хоч – я сам поїду
Більш не побачиш ти мене.

Я твого слова не цуралась –
Бо молодою ще була,
Свій рідний край я залишила,
З тобою в світ поїхала.

Завіз ти мене на чужину,
Де я ще зроду не була,
Там полюбив другу дівчину,
А я лишилася сама.

Навколо мене чужі люди,
До кого я пригорнуся,
Піду, піду в садок вишневий
З соловієм розмовлюся.

А соловейко на калині
Жалібну пісеньку співав:
«Прощай,прощай, зрадливий друже
Бо ти забув вже що казав».

 Ясени

Ясени, ясени,
Бачу вас за селом край дороги,
Бачу вас у красі,
Коли світиться ранок в росі.
Ви приходите в сни,
Як дитинство моє босоноге,
Ви приходите в сни,
Кучеряві мої ясени.

Ясени, ясени,
Наді мною шумлять ваші крона,
І, неначе літа,
Жовте листя за вітром зліта.
Перший сніг сивини
Я приніс, як тривогу, на скронях,
Перший сніг сивини
Впав на скроні мої, ясени.

Ясени, ясени,
За селом прокричали лелеки
І холодний, як лід,
Залишили на обрії слід.
Їм шукати весни
І летіти далеко-далеко,
Їм шукати весни
І вертатись до вас, ясени.

Ясени, ясени,
Бачу вас за селом край дороги,
Вам вклоняюсь до ніг,
Як вертаю з далеких доріг.
Ви приходите в сни,
Як дитинство моє босоноге,
Ви приходите в сни,
Кучеряві мої ясени.

Ясени, ясени,
Ви приходите в сни.

 Я собі гадала

Я собі гадала хлопця  молодого,
А мене віддали за діда старого.
За діда старого.

А мене віддали за діда старого,
Ще й сказали шанувати так як молодого.
Так як молодого.

Я діда шаную – шанувати мушу
Поможи ми, пане Боже, вирви з нього душу.
Вирви з нього душу.

Вирви з нього душу тай повісь на грушу,
Щоби кожний дід міг знати, як молоду брати,
Як молоду брати.

 Я тебе, жінко не лаю

«Я тебе, жінко, не лаю Я тебе, жінко, питаю
Ой чи були гості, та чи були гості
У моєму домі, без мене?»

«Був Микита із села, і Олекса з хутора.
Та ще був Михайло, трохи шкандибайло з города».

«Я тебе, жінко, не лаю, я тебе, жінко, питаю
Ой, що їли гості, ой, що їли гості
У моєму домі без мене?»

«Їв Микита гусака, а Олекса індика.
А отой Михайло, трохи шкандибайло
Зїв зі мною молодою голуба».

«Я тебе, жінко. не лаю, я тебе, жінко. питаю
А що пили гості, а що пили гості
У моєму домі без мене?»

«Пив Микита горівку, а Олекса  наливку,
А отой Михайло, трохи шкандибайло
Пив зі мною молодою медівку».

«Я тебе, жінко, не лаю. тебе, жінко, питаю
А де спали гості, а де спали гості
У моєму домі без мене?»

«Спав Микита за столом, а Олекса під столом,
А отой Михайло, трохи шкандибайло
Спав у мене молодої під боком».

 Як я був малим хлопцем

Як я був малим хлопцем,
Не знав, що то любов.
Не знав я, що то кохатись
З дівчинов молодов.

Почав я підростати,
Став з мене молодець.
Почав я пари шукати,
Як сивий голубець.

До першої ходив я,
А другу я любив.
А третю чорнобриву
До серденька тулив.

Четверта мя любила,
А п’ята кохала.
А шоста за мнов тужила
І гірко плакала.

До сьомої – звечора,
До восьмої – впівніч.
Дев’яту цілував я,
Десятій: “Добраніч”.

З одинадцятов голубков
Спацерувати  йду.
Дванадцяту миленьку
До шлюбу поведу.

Ой Боже, ти мій Боже,
І що ж я наробив?
Чому я першій дівчині
Присягу не зложив?

Як я  малим збирався навесні

Як я  малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними нитками. (двічі)

Лва кольори мої , два кольоги,
Оба на полотні, в душі моїй оба.
Два кольори мої, два кольори
Червоне, то любов, а чорне – то журба.

Мене водило безвісті життя,
Та я вернувсь на батьківські пороги.
Переплелися з маминих ниток
Мої сумні і радісні дороги

Мені війнула в очі сивина,
Та я нічого не везу додому
Лиш згорточок старого полотна
І вишите твоє життя на ньому

Я піду в далекі гори

Я піду в далекі гори,у вечірнюю годину,
І попрошу вітра з ворів щоб не спав, не спав до днини,

Щоб летів на вільних крилах у широкі полонини,
І приніс до ранку квіти,що так люблять очі сині.

Приспів:
Мила моя, люба моя, сонця) ясен цвіт
Я несу в очах до тебе весь блакитний світ

Я несу в устах цілунки — радісні пісні,
А в руках несу я ласку,квіти весняні.

Мила моя, люба моя,світе мій ясний,
Я несу в очах до тебе весь* із світлих мрій,

Я несу в устах цілунки — радісні пісні,
А в руках несу я ласку, квіти весняні.

Якщо ж вітер полетіти в полонини не захоче,
Все одно знайду я квіти, що так люблять сині очі
.
Перейду я бистрі ріки і піднімусь аж за хмари,
І шляхи мені покажуть твоя врода, твої чари.

Приспів.
Не ховайсь весінній вітер, бо знайду тебе я всюди,
Білі квіти, ніжні квіти все одно моїми будуть,

Перейду я бистрі ріки і піднімусь аж за хмари,
В твоє царство де смереки під зірками б’ють хорали.

           Зміст

А в полі могила з вітром говорила

.А в нашім ставочку

А на нашій вулиці

А калина цвіте

А мій милий плугом оре

А ясні зіроньки сяють

Била мене мати

Біла хмара, чорна хмара

Біля річки, коло броду

Бодай ся когут знудив

Болить мене головонька

Був собі файний хлопець

Був собі чоловік

Буде нам з тобою що згадати

Буйний вітер завіває

Василю, Василю, я тобі не вірю

Вже триста минуло

В зелені саду,

Взяла дівка відра

Вербо ти вербо

Верховино,  мати моя

Верховино, світку ти наш

Вється наче змійка

Виглядаю тебе із далеких доріг

Виїхав козак на круту гору

Виростеш ти, сину

Виряджала мати  сина

Виряджала мати

В синім небі, осінній заграві

Віє вітер, віє буйний

Вітер віє, повіває, а льон мається

В кінці гребпі шумлять верби

В саду вишневім айстри білі

В саду гуляла, квіти зривал

В саду розпрощалася пара

В моїм садочку ростуть цвіточки

Вчора була суботонька

Гей видно село

Гей, ви, козаченьки

Гей забава, забава аж ло рання

Гей зацвіла ружа трояка

Гей зелена Буковина

Гей на горі, там женці жнуть

Гиля. Гиля білі гуси

Глибока криниця

Горіла сосна, палала

Горіхове сіделечко

Гриць мене, моя мамко

Грицю, Грицю до роботи

Туцулко Ксеню

Два городи обробила

Дівка в сінях стояла

Дівку циганка спинила

Дівчино моя чорнобрива

Дощик, дощик капає дрібненько

Журавлі

За байрако, байрак

Забудь  мене, старенька мати

За нашов стодолов видно чуже село

Засвистали козаченьки

Заспіваймо пісню веселеньку

За городом качки пливуть

З вечора тривожного, аж до ранку

Згадай же,милий, той тихий вечір,

З-за гори ще сонце не сходить

З-за хмари сонце засвітило

Заповіт

За селом, де колишуться віти

Зепенеє жито, зелене

Зелений дубочку, чогось похилився

Зійшов місяць. зійшов ясний

Знов сади цвітуть

Зоріє в небі зірка-зоряниця

Іванку, Іванку, купи ми руиянку

Ішов козак потайком

Їхав, їхав козак містом

Їхав козак з України по заході сонця

Їхали козаки із Дону додому

Казав мені батько, щоб я ожентася

Карий коню

Коби той вечір завечоріло

Козак від’їжджає, а лівчина плаче

Коли ми вмирали

Коли т ой вечір завечоріє?

Коло млина яворина

Коло мої хати зацвіли блавати

Коло мої хати стежечка вузенька

Коло річки, коло броду

Копав козак криниченьку

Копав, копав криниченьку

Край

Летить галка через балку

Летіла зозуля, сіла коло хати

Лугом іду, коня веду

Мав я раз дівчиноньку

Мала баба три сини

Мала мати дочку

Мала мати одну дочку

Мамина вишня в саду

Мамина коса

Мамо ж моя мамо,є в мене причина

Мамо, моя мамо, я твоя дитина

Мамцю моя, не лай мене

Мені ворожка ворожила

Ми зустрілися з тобою в Городенці

Ми підем де трави похилі

Місяць на небі, зіроньки сяють

Молодій дівчині не треба вірити

На вулиці сурма грає

На городі буркун

На городі верба рясна

На городі верба рясна

На камені ноги мию

Наливайте, браття, кришталеві чари.

На поточку прала

Настала та тиха і тепла весна

На Україні я народилась

Нащо мені чорні брови

Невисоко сонце сходить

Не рубай тополю

Не сама я , не сама

Несе Галя воду

Нині в далеку дорогу

Нічка така темнесенька

Ніч яка місячна\

Одна гора високая

Одного вечора пізненько

Ой вербо, вербо

Ой вийлу я на гору

Ой вийду я на ту гору

Ой, вишенько-черешенько

Ой відти гора

Ой відцвіла черемшина

Ой в полі береза

Ой гаю,гаю зелен розмаю

Ой гиля- гиля

Ой дівчина по гриби ходила

Ой. дівчино, шумить гай

Ой зайшло смонечко, зайшло

Ой звіявся буйний вітер

Ой згадай, милий, ти той вечір

Ой з-за гори далекої

Ой з-за гори камяної

Ой зелені огірочки

Ой як кум до куми залицявся

Ой летіли гуси

Ой люблю я Петруся

Ой,Марічко, чичері

Ой маю я чорні брови

Ой на горі білий камінь

Ой на горі два дубки

Ой на горі, на високій

Ой, на горі жито, жито

Ой на горі льон цвіте

Ой на горі цигани стояли

Ой, налийте мені чаю

Ой на ставі, на ставочку

Ой на ставі на ставочку пливуть качки

Ой наступила та чорна хмара

Ой не світи, місяченьку

Ой не ходи, Грицю,

Ой під  вишнею, під черешнею

Ой піду я полем, полем

Ой орали хлопці ниву

Ой під мостом, мостом

Ой під гаєм зелененьким

Ой піду я до млина

Ой піду я понад лугом

Ой помию я звечора ноги

Ой попід гай зелененький

Ой, саду, ти, саду вишневий

Ой служив я в пана

Ой там за горою, ой там за крутою

Ой там, на току, на базарі

Ой там під білов березов

Ой там. серед поля

Ой там старий батько окопи копав

Ой, там у долині, гранатами зритій

Ой ти, Ваня, Ваня

Ой ти, горо кремениста

Ой ти, дівчино, гарна та пишна

Ой ти, дівчино, зарученая

Ой у вишневому садочку

Ой у вишневому садочку

Ой у гаю при Дунаю

Ой у лісі на полянці

Ой, у лузі, та ще й при дорозі

Ой у лузі калина стояла,

Ой у лузі червона калина

Ой у мене в саду

Ой у полі береза стояла

Ой у полі криниченька

Ой у полі нивка

Ой у полі, полі старий дуб розвився

Ой у полі три калиноньки

Ой учора ізвечора сталася новина

Ой, у Ясенові сталася новина

Ой ходила дівчина бережком

Ой хто, хто Миколая любить

Ой чиє то жито

Ой чиї то воли по горі ходили

Ой чий то кінь стоїть

Ой чия то крайна хата

Ой чорна я си чорна

Ой, як файно жінку мати

Останній привіт тобі, мила

Перелаз, перелаз

Під вікном любисток

Піду у садочок, піду у вишневий

Плаче захмарене небо

Плив я річенькою, плив

Повела розмову мати

Повій, вітре, на Вкраїну

Повіяв вітер степовий

Подивися, дівчино

По дброві вітер віє

Поза хатов стежка бита

Позволь мені, мамо

Покидаю я рідную хату

Покинув карі оченята

Понад моє подвірячко

Понад ставом колишуться віти

Посадила огірочки

По садочку ходжу

По саду ходила

Посеред поля є криниця

Посиплеться листя з берези

Посіяла людям літа свої

При долині кущ калини

Продай, милий, бички, бички

Пусти мене, моя мамо

Реве та стогне Дніпр широкий

Розквітли мальви коло хати

Розпрягайте, хлопці коні

Рости, рости, черемшино

Рушив поїзд в далеку дорогу

Рушник в

Садок вишневий коло хати

Світи, місяченьку, світи на діброву

Світить місяць, світить ясний над коморою

Світить місяць, світить ясний

Світить місяченько, щей ясная зоря

Сиджу коло віконечка

Сидить голуб на черешні

Сича вбили, Сича вбили

Сіла птаха

Скажи куди ділась наша любов

Скрипка би не грала

Сонечко низенько, а вечір бдизенько

Соловейку-канарейко

Степом, степом

Стоїть гора високая

Стоть дівча над бистро водою

Стоїть явір над водою

Сумно, сумно серед неба

Сухая вербо, сухая вербо

Тай чого калина віти опустила

Там за плотом у садочку

Там на горі крута вежа

Там, посеред поля сухий дуб стояв

Така її доля

Там де Ятрань круто вється

Та я собі ланкова

Твоя мама говорила

Терен цвіте, цвіте терен

Тернопіль мій, Тернопіль мій

Тече вода каламутна

Тече річенька невеличенька

Тече річка невеличка

Ти, дівчино, личка румяного

Тихий вечір, сумний вечір

Тиха вода, тиха вода

Ти, багацький сину

Тумани, тумани, а де моя мама

Туман яром, туман долиною

Уже дванадцята минає

У траві між осокою

У вівторок рано, ще всі люди спали

У неділю ранесенько

У неділю рано, ще сонце не сходить

У полі могила з вітром говорила

У Царграді на риночку

Хлопці, будем жити

Хлопці, підемо

Ходить гарбуз по городу

Хто чужину та й не знає

Це було недавно

Червона калина

Червона рута

Черемшина

Чи є краща молодиця

Чи я в лузі не калина була

Чом ти не прийшов?

Чорна я си чорна

Чорні хмари наступають,

Чорні очка, як терен, як терен

Чонобривці

Чорноморець, моя мамко

Шумить гай зелений

Шумів гай зелений

Я в середу родилася

Якби мені не ті плоти

Якби я мала пташині крила

Як вийшов місяць із-за хмари

Я з тобою, товаришко,

Я – козачка твоя

Я пам’ятаю першу зустріч

Я собі гадала

Я тебе, жінко, не лаю

Як я був

Як я малим збирався навесні

Я піду в далекі гори